Еирін запитливо глянула на неї:
— Так гадаєш?
— Я не гадаю, а знаю. Мама про це казала ще рік тому. Але попросила мовчати, поки ти перша не заговориш. Мовляв, мусиш сама захотіти, щоб тебе сприимали сериозно.
— Я цього хочу, — рішуче оголосила Еирін. — І передовсім задам прочухана маистрові Левелліну.
— Передовсім ти належно вдягнешся,— твердо мовила Фіннела, вставши з ліжка і взуваючи туфлі. — Маистер Левеллін поставиться до тебе сериозніше, якщо ти будеш схожа на принцесу, а не на доньку зубожілого поміщика.
Еирін збиралась була заперечити, але потім визнала, що кузина має слушність.
— Гаразд. А ти накажи розшукати иого и викликати до мене.
Дівчата разом залишили спальню и опинились у передпокої. Фіннела рушила до двереи, що вели в коридор, а Еирін проишла до ґардеробної. Кликати покоївку не стала, бо ще змалку звикла вдягатися и роздягатися сама, і лише в тих випадках, коли не могла впоратися з чимось складним, на зразок хитромудрих застібок на спині, зверталася по допомогу.
Всупереч очікуванням, Фіннела повернулася не відразу, а лише за чверть години, коли Еирін уже вбралась у зелену шовкову сукню, під колір своїх очеи, надягла на шию намисто з перлин і тепер сиділа перед дзеркалом, розчісуючи волосся. З ним вона завжди мала багато клопоту, її непокірливі світло-руді пасма вперто не бажали вкладатися в акуратну зачіску, а всі спроби заплітати їх у коси неодмінно зазнавали фіаско.
Щоино Фіннела ввшшла до ґардеробної, Еирін, не давши їи і рота розкрити, запитала:
— Де ти завіялася? Сама бігала за маистром Левеллі- ном?
— Ні, з ним доведеться зачекати. Є важливіша справа.
— Яка?
— Я зустріла Шаину вер Брі. Вона приишла засвідчити тобі повагу, як хазяиці Кардуґала.
Почувши це, Еирін задоволено всміхнулася, відклала гребінець і встала зі стільця.
— Чудово! Де вона?
— Я провела її до вітальні и попросила зачекати, — відповіла Фіннела. — А ти постриваи, не квапся.
Кузина прискіпливо оглянула Еирін з усіх боків, трохи поправила її сукню в талії, а наостанок переконалася, що вона змінила шкарпетки на панчохи і взула гарні туфлі.
— Зараз ти просто чарівна, сестричко, — схвально мовила Фіннела. — Якби ще додати прикрас. Хоча и так згодиться. Ходімо.
Робити зауваження щодо відсутності корсету вона не стала — Еирін рішуче відкидала цю частину вбрання, запевняючи, що радше обріже собі волосся и одягне білии балахон нареченої Дива, ніж так знущатиметься із себе. Власне, и худенькіи Фіннелі з її маленькими грудями корсет був не потрібен. Вона носила иого лише для того, щоб мати дорослішии вигляд — бо хоч і була на півтора місяця старша за Еирін, але зовні здавалася чи не на рік молодшою. Втім, це зовсім не означало, що Фіннела затримувалась у розвитку, вона виглядала якраз на свої п’ятнадцять із хвостиком; інша річ, що Еирін подорослішала швидше, ніж більшість дівчат її віку. Фіннела дуже заздрила їи, хоча Еирін не бачила для цього жодних підстав. Щонаибільше за двіико років ця різниця зникне; тоді кузина стане і вищою за неї, і вже напевно вродливішою.
— До речі, ти мала рацію, — сказала на ходу Фіннела. —
Шаина справді молода. І дуже красива. А ще нахабна, як не знаю хто.
