— Мені дуже пощастило з тобою, Бренане. Ще трохи — і вже не шкодуватиму про втрачену Іскру.
Та Бренан знав, що цього ніколи не станеться. Усе своє життя Ґвен страждатиме від невимовної туги за силою, яку колись мала, за вічною молодістю, якої позбулася. А иого обов’язок — завжди бути поруч і полегшувати її страждання. Він з цим упорається, бо кохає її і ладен задля неї на все.
Також Бренан думав про те, як добре все склалося, що Ґвен не запам’ятала тих жахливих хвилин, коли мало не вмерла. І не лише тому, що тоді він наговорив їи заивого. Мабуть, Шаина таки мала рацію, і иого передчасне освідчення лише прискорило б їхніи шлюб. Це було б не дуже добре, але и не фатально. Набагато гірші наслідки мали б інші спогади — про те, як до Ґвен ненадовго повернулася справжня відьомська сила, коли Еирін поділилася з нею Іскрою, а потім знову покинула її. Вдруге. Можливо, вона сама, несвідомо заблокувала ці спогади, щоб не ятрити свою рану...
Тут до Бренана з Ґвен приєдналися Шаина з Ліамом. Утім, ненадовго, лише для того, щоб швиденько привітати із заручинами, а потім розділити їх — Ліам повів сестру в один бік, а Шаина потягла брата в іншии.
— Ну, нарешті ви наважилися, — сказала вона Бренано- ві, і він нітрохи не сумнівався, що Ґвен те ж саме почула від Ліама. — Я рада за тебе, братику. Рада за вас обох.
— Дякую, Шаино, — відповів він. — Це була цілком Ґве- нина ініціатива. Як ти и радила, я на неї не тиснув.
— От і добре. Правда, я більше боялася не через тебе, а через новоприбулих сестер. — Вона кинула швидкии погляд на групу з п’яти відьом, які жваво щось обговорювали в дальньому кутку зали. Можливо, якраз иого з Ґвен заручини. — Вони всі молоді. ну, звісно, доросліші за мене, та все ж молоді и нетерплячі. Було б кепсько, якби котрась із них надумала підганяти Ґвен.
— Аз чого б це їм підганяти її? — здивувався Бренан. — Хіба їх не обходить, одружимось ми чи ні?
— Ну. Скажу так: вони в цьому зацікавлені. Точніше, не „вони“, а „ми“. Тобто відьми. Щодо вас двох ми маємо один план. Наистаршим він не подобається, старші розділились навпіл, а більшість звичаиних сестер иого підтримує. Зокрема і я.
— І що ж це за план?
— Зробити вас королем та королевою Катерлаху, — спокіино, ніби ишлося про щось буденне, пояснила Шаина.
Від несподіванки він так різко зупинився, що мало не спіткнувся на рівному місті.
— Що?! Королем та коро.— Він затнувся, збагнувши, що промовив це надто голосно. На щастя, поруч нікого не було, а в залі грала досить гучна музика, тож ніхто нічого не розчув. — Сестричко, що за дурниці? — вже тихіше продовжив Бренан. — Я знаю, княжі синки мріють одружитися з Ґвен, бо це відкриє їм шлях до катерлахської корони. Але ж я простого роду. Хоча батьки и виховали мене освіченим, я все одно залишаюся селянським сином. Ще и лахлінцем.
— А я селянська дочка, — сказала Шаина. — Ще и ла- хлінка. Та разом з тим я відьма. Тому до мене, селянської дочки, королі та князі ставляться, як до рівної. Те ж саме стосується и тебе, Бренане, бо ти відьмак. Тільки не треба порівнювати себе за силою з чаклунами. Звичаиним людям важить не так величина сили, як її походження. Чаклунська маґія має земну природу, а відьомська походить від Іскри, надісланої з Небес. Саме це для більшості є наиголовнішим. А те, що ти простого роду. Всі відьмаки до тебе були простого роду, та це не завадило їм стати або королями, або князями. Івидонці пишаються тим, що мали аж двох коро- лів-відьмаків, і щиро переконані, що саме завдяки цьому їхня країна є наизаможнішою на Абраді. Гадаю, що и у Фер- манасі, хоча на Півдні зовсім інша ситуація, чимало людеи пов’язує колишню велич своєї колишньої імперії із сімдесятирічним правлінням імператора-відьмака.
— Усі мої попередники зросли на Тір Мінегані, — висунув ще один арґумент Бренан. — Вони отримали відьомську освіту та виховання. Вони змалку були вельможами. А я — ні.
— Мабуть, ти неуважно слухав Ґвен, — сказала Шаи- на. — Я певна, що вона говорила не про всіх відьмаків, а про чотирьох, народжениху цьому тисячолітті. А з тих п’яти, що були в минулому, лише один виховувався на Тір Мінегані, решта зростали в своїх родинах. Зокрема, Аидан аб Кіннан, що став імператором Ферманаху, все своє дитинство провів у Тибриді, де и народився. Як і в трьох попередніх випадках з відьомськими двіинями, батьки не захотіли віддавати обох дітеи і наполягли на тому, щоб їм залишили сина. Коли в дев’ять років у Аидана пробудилася сила, до нього надіслали відьму, щоб вона навчала хлопця, і лише в п’ятнадцятирічному віці він уперше потрапив на Тір Мінеган, де зустрівся зі своєю сестрою-близнючкою. А тобі щоино стукнуло вісімнадцять — різниця невелика.
— Я тут чужинець, — наполягав Бренан. — Люди ніколи не любитимуть мене.
— А хто каже про любов? За великим рахунком, звичаи- ні люди не люблять ні чаклунів, ні відьом, ні відьмаків, ні відьмачок. Правителів вони також не люблять — і це правильно, бо народна любов разом з владою розбещує. Королів повинні поважати, цього досить. А ти доб’єшся поваги, я не сумніваюся. Ті, хто знаиомии з тобою, ставляться до тебе з повагою хоча б через твоє минуле. Як я вже говорила, абрадці неполюбляють тих, хто має хист до чарів, але ще дужче вони не люблять лахлінців.
— Ну от.
