Юньер змахнула рукою кудись у бік східної частини міста, де я ще не був. Утім, а де я був?!.
У мовчанні – після мого питання вона більше не заговорила – ми проїхали кілька кварталів; зустрічні городяни шанобливо кланялися нам, але не більше того… і нарешті я не витримав.
– Вибачте мою настирливість, шляхетна пані, але сьогодні ви в очевидно поганому настрої. Тому дозвольте запитати вас: що могло засмутити такого чудового ранку правительку щасливого Мейланя?
Я притримав Демона У, щоб випадково не випередити білу кобилу Юньер.
– Ви, Вищий Чене, – коротко відповіла Юньер Мейланьська й глянула просто в очі.
Клянуся священною водоймою Шулми, вона вміла заглядати так глибоко (незважаючи на лікування Уламка), що мені стало ніяково – геть незрозуміло, чого б то?!
– Я? У чому ж я провинився, милостива пані?! Ви лише натякніть мені – і я миттю залагоджу мою провину!
– Спробуйте здогадатися самі, – вона ледь усміхнулася.
Ця тінь усмішки свідчила про те, що якусь частинку своєї таємничої провини я, схоже, встиг залагодити – і я зітхнув з деяким полегшенням.
– Ще раз прошу вибачити вашого покірного слугу за його нездогадливість – але всетаки я не годен зрозуміти…
– Весь Мейлань уже тижні зо три говорить про наші заручини й майбутнє весілля, емір Кабірський Дауд АбуСалім надіслав привітання з вістовим соколом, якому немає ціни ні в кабірських динарах, ні в мейланьських лянах, – вона говорила, потупившись, але з чарівною твердістю. – Я чую про це від усіх, крім вас, Вищий Чене! Я розумію – політика не завжди в ладах із серцем – але мені хотілося б усетаки вислухати вас як наслідного вана Мейланя й просто як Чена Анкора і, на випадок чого, припинити всі ці дозвільні розмови і… і…
Я мимоволі повторив Кобланів жест, ляснувши себе долонею по лобі. Пролунав брязкіт. Юньер захоплено глянула на мене, а я мало не вилаявся, згадавши про латну рукавицю й шолом під тюрбаном.
Ось чого вона чекає від мене! Офіційної пропозиції або прямої відмови від усіх цих заручин і весіль!.. Юньер, звичайно, жінка наполеглива й цілеспрямована, але такі речі першим мусить казати чоловік – а я мовчу…
І буду мовчати. Або майже мовчати.
– Я хочу, шляхетна пані Юньер…
– Можна просто Юньер. Або – Юн.
Юн – це помейланьски «весна». Весна…
А зараз – початок осені!
– Гаразд… Юньер. Просто я хочу пояснити ситуацію, що склалася. (Бач, слова які вишукую!) Не те щоб я був проти нашого весілля (то проти я чи не проти?!)… і я розумію, що… (а що я, властиво, розумію?!), але у мене в Кабірі залишилася наречена, або майже наречена, і взагалі…
– Ось що стримувало тебе! – просяяла Юньер (можна просто Юн). – Але за законами емірату в чоловіків може бути чотири дружини! Чи ти сповідуєш Хайракамську єресь?
– У жодному разі, – заперечив я, не маючи гадки про цю єресь, але вже не люблячи її всім серцем.
– Чи, може, ти таємний дейлемський жрецьєвнух?
– Я?!
