Ще хвилина – і вона довідалася б, який я євнух!..
– Тоді все гаразд! І я не буду заперечувати, щоб вона – твоя майже наречена – стала твоєю дружиною. Другою. Згодом ти зможеш вибрати й третю, і четверту – але я, як ти сам розумієш, повинна стати першою.
У голосі Юньер на мить промайнули тривожні нотки.
– А хто вона, Чене?
Ах так… уже просто Чене?
– Вона – шляхетна пані АкНінчі з роду Чібетеїв.
– Чібетеї, Чібетеї… Здається, це з Вищих Малого Хакаса?
– Так.
– Чудово! Ти – розумник! З політичної точки зору такий союз обіцяє чималі вигоди… хоча, гадаю, ти вибирав цю АкНінчі не лише з політичних міркувань?
– Та… – промимрив я. – До певної міри… тобто, я хочу сказати, що за відповідних обставин був би радий бачити тебе своєю дружиною…
Оголосити список відповідних обставин мені не дали.
– Як я рада, Чене! Звичайно ж, я приймаю твою пропозицію, тим паче, що приготування до нашого весілля займуть не більше тижня! Я розумію, що ти повинен…
Влип!
Виходить, що я вже зробив їй пропозицію. Мало того – ми обговорили мій другий шлюб із Чин. Досить вигідний із політичних міркувань. Мав рацію покійний Друдл – як у Ченадурня… Бо ж куди мене – у правителі?! Я їм тут науправляю…
Із деяким зусиллям я зліпив радісний вираз обличчя – вийшло криво й неприродно, але краще в мене не вийшло – і сказав голосно й збуджено:
– Чудово, Юн! Я радий, що між нами тепер немає недомовок. А АкНінчі я якнебудь повідомлю…
Помоєму, я збирався сказати зовсім не те.
– Якщо хочеш, Чене, – я пошлю сокола.
– Ні, – занадто поспішно заперечив я. – Спершу я все зважу (ото вже!), а там і…
«У кожній ситуації треба знаходити свої приємні сторони», – філософськи подумав я, з’ясувавши, що ми вже цілуємося. А цілуватися пані Юньер – можна просто Юньер, або навіть Юн – уміла майстерно! Добре, що Демон У був зайнятий покусуванням шиї білої кобилки й тихо стояв на місці.
Цікаво, а коли це ми зупинилися?
Ні, це мені вже нецікаво… може, я правильно зробив їй пропозицію?
Чи що я там їй зробив?.. а Чин візьмемо другою дружиною…
…Після цього ми якийсь час їхали мовчки плічопліч, а тоді я знову не витерпів першим:
– І всетаки – куди ми їдемо, Юньер?
