І тут заговорив старий Вардан СачКамал, Саїдна, Глава вчення Батин.
– Люди відкинули Істину. Люди перестали приносити жертви Минулим богам. Люди – забули. Тому Минулі боги самі нагадали про себе. Ні, Чене в Рукавиці, ми не зійдемося з тобою у двобої, бо жертву принесено. Велику жертву. Першу з багатьох, які змушують нас повернутися обличчям до Істини…
– Добре, Саїдена, – кивнув я, думаючи про своє. – Жертви, жертви… багато буде жертв. Щоб їх було менше, я повинен зустрітися з Істиною вічнавіч. Тому я прошу тебе про одну послугу. Будь ласка, поклади свою сокиру он у той куток… Гаразд?
СачКамал здивовано глянув на мене, а проте статечно пройшов у вказаний куток і акуратно притулив до стіни свою дворучну сокиру.
Я глянув на сиву жінку зі списом, яка так за весь цей час і не зрушила з місця.
– А ви – свій спис. Будь ласка!
Жінка мовчки опинилася в кутку – я позаздрив м’якості й потайності її ковзкого кроку – і поставила спис поруч із сокирою СачКамала.
– Тепер ви, панове! – обернувся до родича Ляна й Чандри Дева.
Ті перезирнулися, знизали плечима, але віднесли мечі туди, куди було вказано.
– Матінко Ци, будьте люб’язні, приєднайте до них свій Чаньбо!
Бабця скорилася мовчки, за що я був їй дуже вдячний.
Так, начебто все… без Но, Кунди й Сая я цілком обійдуся. Треба буде – покличу.
Я зайшов у куток – так, напевно, входять у клітку з плямистим чаушем – де тужно вишикувалися Звитяжці й Тьмяні, і опустився на холодну підлогу. Моя права рука лежала на руків’ї Єдинорога. За поясом улаштувалася Дзютте.
«Єдинороже, кажи ти, – подумав я. – Якщо треба, я підтримаю, але не будемо їх бентежити й відволікати від головного.»
«Добре, Чене», – була відповідь.
І, абстрагувавшись на якийсь час від світу людей, я ввійшов у світ Звитяжців.
– Ви посміли з’явитися сюди! – почув я гнівний брязкіт, що не передвіщав нічого хорошого, і зрозумів, що це Юе СачКамал. – Ви, зрадники й клятвопорушники, посмітили знову прийти в цю залу!
Кханда В’ячасена й Ковзкий Перст понуро мовчали.
– Усі ви тут хороші! – безцеремонно перервав його Уламок. – Посміли, з’явилися… І взагалі, спалене село – це ваша робота!
– Наша? – щиро здивувався спис.
– А з якого права, – упавши на підлогу, загримів Юе СачКамал, – заговорив ти, непрошений гостю, порушуючи розмову Найстарших?!
Кханда квапливо впав поруч із СачКамалом і дзвінким шепотом щось повідомив йому. ЄдинорігЯ встиг розібрати всього кілька слів – «Кабірський Кат» і «фаррляКабір» – після чого Кханда замовк, а СачКамал налився багряними відблисками.
– Ми не маємо до спалення села жодного стосунку, – вимовив він після довгої паузи.
– Не маєте? – втрутився ЄдинорігЯ. – А Чинкуеда? Один із…
– Одна, – уточнив Юе СачКамал.
