Бесіди, а тепер зовні…
Тільки це не було Бесідою.
Сам Емрах низько присідав, широко розставивши криві ноги, й пересувався короткими різкими стрибками, прагнучи зачепити кінцем Маскіна Тринадцятого Фарізині руки або дотягнутися до її обличчя; сама ж Фаріза безупинно кружляла навколо ітБашшара, а навколо легкої на ногу Фарізи, схожої на язик полум’я, безупинно кружлялася скажена Кунда Вонґ, збиваючи вбік Пояса Пустелі, який гнівно дзвенів і намагався прорватися ближче до Емраха, де її твердість і трішечки коротший клинок давали Кунді деяку перевагу.
Брязкоту було – хоч вуха затикай…
І все ж не хотів би я опинитися на Емраховому місці! Тобто, якби я всетаки опинився на його місці, усе було б інакше – це без удаваної скромності, та й яка тут скромність, коли знаєш ціну сам собі й не соромишся сказати: так, цей товар по мені, а он той – ні, не сьогодні…
А Емрах – він до себе ще не прицінився. Помста помстою, а йому – незважаючи на його нову Тьмяну виучку – щоразу доводилося, завдаючи чергового удару, ламати Майстерність Контролю, що в’їлася в плоть і кров. Занадто давно був убитий Кундою і Фарізою його друг, колишній Придаток Маскіна, і перша нищівна лють минула, так що тепер удари Емраха й Пояса Пустелі найчастіше йшли не від душі.
Від розуму вони йшли, від усвідомлення значимості двобою, реальної небезпеки… тому й запізнювалися трішечки – але тут рахунок якраз і йшов на такі миті!
Зате Фаріза й Кунда не грішили зайвою розважливістю і рубали від усього серця, нічим не керуючись, нічого не боячись і ні про що не думаючи.
І я зовсім не здивувався, коли лезо Кунди полоснулотаки по правому плечу ітБашшара, і Пояс Пустелі, перервавшись на напівзмаху, вилетів із ослабілих пальців і, вдарившись об одну з колон, упав на підлогу.
Зате я здивувався тому, що зробив наступної миті я сам.
Моя ліва рука вихопила ізза пояса Уламка, і я жбурнув його у Фарізу. Чи мені просто пощастило, чи Уламок виявився майстром, вправнішим від метальних ножів із Фумена – але він ударив Фарізу точно в зап’ястя, і Кунда Вонґ – уже готова опуститися на поголену Емрахову маківку – впала на Пояса Пустелі, голосно брязнувши від обурення й образи.
За два стрибки я опинився поруч із бійцями і найперше підняв розумника Дзютте.
Оголений Єдиноріг уже чутно посмикувався у руці альМутанаббі.
– Припиніть! – гримнув я на весь зал. – Усе, досить! Награлися…
Я переоцінив свої здібності віддавати накази. І недооцінив змія гордині, що звив свої кільця в Емрахові й Фарізі. Бо Фаріза, озброєна лише своїм лихим характером, накинулася на мене, і я ледь устиг відіпхнути її, пам’ятаючи про Звитяжців у мене в руках, але геть забувши про латні рукавички – так що нещасна Фаріза, задихнувшись, відлетіла назад, і її піймав за халат недремний Кос.
Емрах, рана якого виявилася безпечною, вже встиг на той час підняти Маскіна, і мені довелося відійти від них на крок, тоді ще на один крок; а тоді Тьмяні, отямившись кинулися на допомогу Тринадцятому, але їх зустрів Кос із Заррахідом в одній руці й із Саєм – в інший, Асахіро з Нодачі й ошаліла Фаріза з паруючою жаровнею в руках…
Їй, помоєму, було однаково, з ким битися, аби тільки битися. Я, звичайно, маю на увазі Фарізу, а не жаровню.
– Не вбивайте! Не вбивайте їх! – надсадно кричав я, приймаючи на Уламка чийсь меч і відчуваючи, що блазень заледве втримується, щоб не зламати здивовано скреготливий клинок. – Не вбивайте…
По латах мимохіть ковзнуло вістря списа, я підстрибнув, пропускаючи чужу сокиру, що мигнула біля самої підлоги; далі я побачив зовсім незнайоме обличчя, тоді друге – і обидві мої руки в наручах і латних рукавицях опустилися на ці обличчя.
Ага, мало не забув – уздовж передпліччя правої ще лежав Дзютте.
– Не вбивайте! – ще раз крикнув я, й виявилося, що я кричу в цілковитій тиші.
Не те щоб таки в цілковитій – але все ж…
