Ворог – це неминучість двобою; Бесідник – це попутник, із яким разом ідуть по Шляху, нехай навіть і по Шляху Меча, – але ти вже не сам під небом. Перестань бути двояким… і зрозумій, що він – це ти.
І коли я доводжу, ведучи Бесіду з Фальґримом, – у першу чергу я доводжу самому собі. А Фальґрим допомагає мені в цьому, бо я не борюся з його еспадоном Ґвенілем – я борюся з власними лінощами, гординею, невмінням; я борюся сам із собою.
Навіть якщо іноді мені здається, що я борюся з Фальґримом.
І тому я ніколи не вб’ю Білявого.
І тому він ніколи не поранить мене.
І тому могутній Ґвеніль ніколи не надщербить Єдинорога.
І тому…
– Прийшли, – тихо мовить Кос, торкаючи мене за плече. – Он, за парканом… Бачиш?
Так, я бачив.
І край бортика водойми, облицьований плиткою, й блякле світло відображених зірок; і тінь поруч.
– Прийшли, – погодився я.
Я залишив своїх супутників біля паркана, а сам рушив до водойми, нашвидку домовляючись із Єдинорогом про те, що кожен із нас буде говорити сам за себе й із собі подібним.
Однаково говоримо ми одне й те ж… або майже те саме. А коли треба бути напоготові – не до роздвоєння й внутрішніх голосів.
…Сказати, що Емрах ітБашшар здивувався, побачивши мене, – це значить нічого не сказати.
– Ти? Як це… тобто – звідки? І навіщо?!..
Говорив він невиразно, бо важко говорити, коли твоя щелепа відвисла до пояса.
– Я, звідти й тому, – наблизившись, сказав я. – Що з тобою, Емраху… спершу сам у гості набиваєшся, загадки різні загадуєш, проводиш Бесіду душа в душу – а тепер як нерідний! Чи ти справді мені не радий?!
– Я чекав не тебе, – набичившись, заявив Емрах, і руки його ніби ненароком лягли на пояс.
Поясом був Маскін Тринадцятий.
– А ти не допускаєш думки, що вона – моя кохана? – задумливо простягнув я, вдаючи, що не завважую ворожості харзійця. – Моя ніжна й трепетна лань…
– Хто – вона?
– Вона. Та, котру ти чекав. Може, я ревную?!. Гей, насолодо моїх очей, вийди до нас!..
Із темряви виник Кос – як завжди, незворушно спокійний.
– Доброї ночі! – привітно привітався він. – Насолода очей зараз прийде. У неї сережка випала – ось знайде і прийде. А поки що тіште очі мною. Гаразд?
– Гаразд, – погодився я. – Потішимо.
