Я глянув на неї й переконався, що без неї ми справді нікуди не поїдемо. Навіть через її труп. Бо труп Фарізи поїде слідом.
– Чене, ти, звичайно, можеш мене прогнати, – подав голос Емрах ітБашшар, що сидів на підлозі, – але я однаково поїду з вами. Я перед тобою в боргу і…
Я приречено махнув рукою. Виїхати з Кабіра було стократ простіше!
– Тільки його нам і не вистачало! – фиркнула Фаріза, але, як не дивно, обійшлася цього разу без образ на адресу пригніченого Емраха.
Молоді батиніти весь цей час про щось тихо радилися – і тепер від них вийшов один представник.
Той найгнучкіший юнак зі світлим волоссям, що перев’язував плече ітБашшару.
– Ми їдемо з вами, Вищий Чене, – схилив він голову переді мною.
– У вас є справи тут, – якомога м’якше відповів я. – Можливо, доведеться вчити інших істині Батин.
– Ми не можемо вчити інших того, що до кінця не пізнали самі.
– Тоді вас уб’ють.
– Можливо, – спокійно відповів він. – Ми готові до смерті. Але ті, хто виживе, побачать світло Прихованої Таємниці, і їхні життя ще придадуться тобі, Чене у Рукавиці.
Я важко зітхнув.
– А що скажеш ти, Саїдена?
– Нехай їдуть, – відгукнувся Вардан СачКамал. – Вони вільні у своїх учинках. І їх веде світло істини Батин. Нехай їдуть.
Я мовчки розвів руками.
– …а я покажу вам дорогу.
Знахарка Ніру стояла біля стіни. Сльози в очах її висохли, губи були щільно стиснуті. Вона подивилася на мене впритул – і я поспішив відвернутися.
Моєї згоди тут не було потрібно.
– Спасибі, Ніру… До речі, скільки їх було?
– Не пам’ятаю.
Гаразд. За цим і їдемо.
– Ой, бідна я, бідолашна баба, блукалиця нещасна! – пролунав у мене над самим вухом нестямний крик Матінки Ци. – Не кидайте мене, шляхетні панове, пропаду я тут самасаміська, хирлявою стеблинкою зав’яну – а так, дивись, і згоджуся на щось, і дорога веселішою видасться, і пораджу що, та й узагалі – не бувала я в тих краях, а давно вже збиралася, ой, давненько, лише не виходило ніяк, а тепер бачу…
– Вухатий Демон У з нею! – гаркнув Кос. – Нехай їде… відьма стара! Може, язика шулмуси відріжуть!..
– Ой спасибі та спасибоньки, шляхетні панове! – анітрохи не зніяковівши, забалаболила Матінка Ци. – Ой спасибі величезне, всім спасибам спасибі…
