Ми перезирнулися… і розреготались.
– Та пропала вона кудись, – зніяковіло мовила Чин, певно, зрозумівши всю безглуздість свого запитання. – Шукаємо, шукаємо… ще відучора. Ви ж бо вже добу спите…
– Майбутнє, – шаман у хвилюванні підвівся. – Ох, яке майбутнє!.. Ось чому я не бачив переможного походу на м’якоруких! І все, що треба – убити Джамуху! Заради такого майбутнього – одну людину… одну погану людину…
Мене мов крижаною водою після ковадла облило.
Чен простягнув руку альМутанаббі, торкнувся моєго руків’я – і я став ЧеномМною.
– Заради майбутнього, – неголосно сказав ЧенЯ. – Заради майбутнього – одну людину. Заради майбутнього Нодачі й Асахіро відрубали мені руку. Заради майбутнього Шото й брати Саї вбивали на вулицях Кабіра, доки не загинули Друдл із Дитячим Учителем. Заради майбутньої помсти Маскін став Тьмяним, а Емрах ітБашшар примкнув до батинітів. Заради майбутніх перемог ориджити на чолі з Джелменойоном спалили село СуньЦзя, а я заради майбутнього вбив незговірливого Джелме. Заради майбутнього, у якому повинна була восторжествувати істина Батин, Джамуха підім’яв під себе Шулму. І ми бачили майбутнє, у якому я вб’ю Джамуху – тому що ми наперед знали, що заради майбутнього…
ЯЧен помовчав.
– Немає такого майбутнього, – твердо закінчив ЯЧен, – заради якого я вб’ю Джамуху й зламаю Чинкуеду, Змію Шен. Я не хочу такого майбутнього.
– Ти не будеш їх убивати? – здивувався шаман. – А як тоді…
– Заради майбутнього – ні. А якщо й уб’ю – то лише заради сьогодення. Як убивав у нічному провулку Кабіра, над Друдлом і Дитячим Учителем. Не знаючи, що вб’ю. Не думаючи про це наперед. Тому що не можна наперед робити вибір між життям і смертю. Цей вибір робиться лише тоді… – ЧенЯ оглянув усіх і закінчив: – Коли сам меч стоїть спокійно під небом. Сам – під небом. І тільки так.
Знову заворушився полог, і в намет увійшов Асахіро з Нодачі на плечі. Обидва були похмурі й зосереджені, дуже нагадуючи самих себе того мейланьського вечора, коли вони стали поперек дороги МеніЧенові.
– У нас гості, – мовив Нодачі, великий меч.
– Чене, одягни лати, – сказав Асахіро Лі.
У намет протиснувся Кос анТанья з латами альМутанаббі в руках.
Гість чекав нас біля священної водойми.
Це був високий міцний воїн із вовчими рисами обличчя. Причому вовк був запеклий, досвідчений, що чудово знав собі ціну. Дикого Леза при ньому не виявилося – чи не личило послові бути озброєним, чи ще щось…
Неподалік від воїна розташувалися Фальґрим із Ґвенілем і анТанья із Заррахідом і Саєм. Більше нікого не було – ні наших, ні шулмусів. Це не здивувало МенеЧена: ще по дорозі Нодачі з Асахіро розповіли нам, як вони розігнали всіх цікавих, не дозволивши їм юрбитися навколо посла Джамухи; і ЯЧен вирішив, що це правильно.
Побачивши нас, воїн насупився, із вдаваною байдужістю оглянув Чена з голови до ніг, і зробив крок назустріч. Усього один крок. Треба віддати належне – посол або справді нічого не боявся, або вміло приховував свої почуття.
– Я – тисячник Джанґарбагатур, – неголосно й владно сказав він, – глава тумену охоронцівтургаудів гурхана Джамухи Восьмирукого.
Потім він несподівано приклав долоні до рота й пронизливо завив.
ЯЧен навіть не встиг здивуватись, як у відповідь із північних пагорбів почулося таке ж виття, лише багатоголосе; і я почув іржання переляканих коней.
– Мої люди не хочуть тривожити спокій священного місця, – продовжив Джанґар, коли настала тиша. – Нехай навіть і опоганеного нечистим перебуванням. Я повторюю слова гурхана Джамухи: нехай той, хто називає себе Асмохатта, прийде до гурхана й гляне йому у вічі. Після того він сам вибере час і місце своєї смерті. Я все сказав.
Куштенгрі, що прийшов разом із нами, передав Чиду Косові, відтак низько схилився перед ЧеномМною й повернувся до Джанґарабагатура.
– Не личить Асмохатта уподібнюватися послові самого себе, – вимовив Неправильний Шаман, і ЯЧен помітив, що незворушний Джанґар всетаки намагається не дивитися шаманові в обличчя.
– Джамуха теж не сам з’явився – тебе прислав, Джанґаре… Я піду з тобою, я, слуга Уркалахая Безликого, я постану перед Джамухою як посланець Асмохатта, і ми визначимо час і місце. А чия смерть настане тоді – це ще в Безликого за пазухою…
– Гаразд, – байдужно погодився Джанґар. – Іди ти, шаманевідступнику…
