Шаман кивнув і відійшов на десять випадів, зупинившись біля статуї Мо.
ЧенЯ подумав і рушив до нього.
– Тобі не можна туди йти, – самими губами видихнув шаман. – Ти не повернешся. А по степу гулятиме легенда, як демонбрехун не встояв перед поглядом гурхана…
– А ти? – запитав ЧенЯ.
– А я спробую прищемити гордість Джамухи в присутності його охоронців. Тургауди – відчайдушні бійці, вони не побояться напасти й на священне місце – але якщо їхній вождь переступить закон військової звитяги…
ЯЧен не міг пояснити шаманові, що Джамухабатиніт і Тьмяна Чинкуеда, Змія Шен, дуже своєрідно розуміють закони військової доблесті, і святість місця жодним чином не зупинить їх; і ще ЯЧен розумів, що не можу, не повинен іти сам на північні пагорби, і не маю права зупиняти Куштенгрі.
ЯЧен лише згадав слова Неправильного Шамана, коли ми прозрівали незмінну загибель Джамухи.
«Напевно, я вмру до того…»
– Мене звуть Чен, – сказав Чен, дивлячись у чорні очі Неправильного Шамана. – Чен Анкор.
– Спасибі, – невлад відповів Куштенгрі. – І крикнув послові, труснувши срібною гривою: – Агов, Джанґаре!.. Ходімо, чи як?!
Джанґар ступнув було вперед, але Асахіро притримав його за плече.
– Ти пам’ятаєш мене, тисячнику Джанґаре? – запитав Асахіро.
– Так, – кивнув Джанґар, струшуючи його руку (це виявилося не так просто). – Я пам’ятаю тебе, колишній рабе, пасинку хурулів.
– Це добре, що ти пам’ятаєш мене… І запам’ятай, що я скажу тобі зараз: якщо із шаманом щонебудь станеться… я вб’ю тебе, навіть якщо для цього мені доведеться пройти крізь твій тумен.
Джанґар радісно ощирився.
– Тобі не доведеться трудитися, колишній рабе. У бою я зазвичай попереду своєї тисячі.
Зверху на них дивився Жовтий Мо.
Гадаю, він був задоволений.
Решту дня я не знаходив собі місця.
Ось воно, прийшло, настало, постукалось у двері, брязнуло об клинок – і все ж у глибині душі я сподівався, сподівався сліпо, нерозумно, наївно, ховаючись у піхви від неминучого, сподівався, що все якось обійдеться саме собою, і боявся зізнатися в цьому сам собі.
Не обійшлося.
І вчити нікого – пішов Куштенгрі, і нудьгує заново осиротіла Чида, а я щомиті заглядаю на північні пагорби, які поступово тонуть у вечірній імлі.
Чекаємо.
І я остуджую руків’я об руку альМутанаббі.
У підготовці нашого табору до оборони ми не брали участі. І правильно робили: Нодачі й Асахіро миттю взяли владу у свої руки (смішно – Нодачі – і у свої руки…), і вже незабаром кожен знайшов своє місце й знав, що йому робити у разі…
Що робити?
Ох, вибір небагатий… Біля села СуньЦзя трохи більше двох десятків Придатків і трішечки більше Звитяжців зупинили дванадцять дюжин дітей Ориджа, і всі наші люди виявилися поранені, а п’ятеро батинітів назавжди занурилися в Приховану Таємницю.
