Окрім Вольска, Маркова, Ґвен, Гело і Чандрасекара, переглянути секретні записи, отримані перед загибеллю бази Волт-Армстридж, виявили бажання ще три офіцери Джи Тау. Серед них двоє раніше працювали на випаленому ядерним вибухом астероїді. Їхня присутність у «червоній кімнаті» була визнана корисною. Як і присутність ксенобіолога з кідронійського відділку Служби. Допоки Гело погоджував з керівництвом усі допуски й дозволи, до вікон Центрального купола підкралася світла кідронійська ніч. Два місяці, які рухались навколо планети, освітили поселення, немов дві блакитно-срібні лампи.
Гело з'явився у супроводі ксенобіолога місцевого Джи Тау — молодої темношкірої дівчини в лейтенантському мундирі. Те, що мундир залишив для огляду, змусило всіх присутніх чоловіків змобілізуватися. «Тут не обійшлося без селекції. Певно, якась правнучка чи онука високоякісних секс-клонів, — подумав Вольск. — Хоча, треба визнати, і серед нащадків народжених можна зустріти яскравих красунь. Дуже рідко, але можна. Та ж сама Ґвен, до речі… Але ця ксенобіолог — справжня юна богиня. Джи Тау вміють підбирати для себе кадри».
Радник відрекомендував лейтенанта:
— Тама Шайнар, спеціаліст із ментального впливу ксеноморфів.
— Рідкісна спеціальність, — завважила Ґвен. — Ви, колеґо, певно, вчились в доктора Ґардіан?
— Я навчалася на Альфі Альфі.
— Навіть так… Дивно, але мені нічого не відомо про альфійську школу ксеноменталіки.
— Вона засекречена.
— Навіть для доктора Ґвен? — посміхнувся Марков. — Напевне, якийсь зовсім неймовірний рівень секретності.
— Давайте перейдемо до справи, — перебив імпровізований допит Гело. — Техніки порадили частину матеріалів переглянути на тривимірному демонстраторі, а частину — на пласкому екрані.
— Почнемо з «пласких», — запропонував Марков. — Ви не заперечуєте, баронесо?
— Ні.
— А ви, Тамо?
— Я тут не старша.
— Тоді розпочнемо, — тіронієць жестом запропонував Тамі сісти на дивані поряд з ним. Але дівчина віддала перевагу окремому стільцеві. Вольск підморгнув Маркову: «Облом!». Детектив знизав плечима.
Гело дістав із сейфової ніші чорний циліндрик — носій інформації типу «надзахищений». Проектор змигнув, приймаючи одягнену в незламну кристалічну оболонку волосинку-флешку. Над блискучим плато стола загорівся прямокутник сріблястої плазми. Його первісний колір швидко поступився темно-сірому, а потім виникло зображення. На екрані з'явилося просторе приміщення з металевими стінами. На передньому плані виблискував тьмяним металом сходовий марш. На задньому височіли штабелі стандартних транспортних контейнерів.
— Це одна з вантажних платформ карантинного терміналу Волт-Армстриджа, — пояснив один із офіцерів Джи Тау, в минулому працівник загиблої бази. — Там розвантажують… тобто розвантажували транспортні модулі й контейнери з тих кораблів, що прибували на базу.
— Тут уперше помітили ґиргів, — уточнив Гело.
— Ґиргів? — перепитав Вольск.
— Так їх називають ящери.
— Ящери пищать, — сказав Марков. — На граничній для наших вух чутності.
— Це найближчий із варіантів транскрипції звуків, які вони видають. Попереджаю всіх, це украй засекречена назва.
— Хто б сумнівався, — пирхнув детектив. — О! Ви бачили? Там, унизу.
— Темні плями. Рухаються, — Ґвен наблизилася до монітору. — Можна збільшити зображення?
— Будь ласка.
Зображення нижньої частини одного з контейнерів зайняло весь екран. Його зовнішньою поверхнею сповзала желеподібна темна маса. А на підлозі темне «желе» утворювало круглу калюжку.
— Органічна субстанція, можливо, якісь виділення, — висловила припущення Тама.
— Навряд чи, — не погодилася Ґвен. — Воно нагадує колонію якихось метазої[30], наприклад, мірандійських medusa alpestris.
— Вершинних медуз, — переклала Тама офіцерам Джи Тау.
— Ось, — показала на монітор арпікранка. — Бачите? Вони розділяються, відповзають одне від одного, потім знову сповзаються. Ця колонія метазої з дискретною просторовою динамікою. Але вони такі повільні…
Зображення замиготіло.
— Ось той самий запис, але через шість хвилин, — прокоментував Гело.
Біля контейнера набряк чорний пузир, трохи більший за людську голову. «Медузи» згуртувалися біля його основи, утворюючи щось схоже на підставку для глобуса. Раптом у пузирі спалахнуло світло.
— Люмінофори? — здивувалася Ґвен Вей.
— Зараз запис відтворюється із десятиразовим уповільненням, — повідомив радник.
Присутнім здалося, що жива чорна булька збільшила свої розміри і налилася зсередини нестерпним блиском. На мить світло заповнило весь її простір і засліпило камеру спостереження. Коли спалах погас, булька зникла, але біля контейнера з'явилися великі темні силуети. Масштаб зображення змінився, вони знову побачили панораму вантажної платформи, але тепер на ній метушилося з півдюжини рухливих потвор завбільшки з великих псів.
— Це також з уповільненням? — поцікавився Марков.
— Так.
— Вони такі прудкі?
— Неймовірно прудкі тварюки. На одному із записів таке звірисько пробігло двадцять метрів за три десятих секунди.
