Марков присвиснув.
— Звідки вони взялися? — Ґвен здавалася приголомшеною. — Яким чином може відбуватися такий миттєвий і багатократний приріст біомаси?
— Аналітики на Альфі також зайшли в глухий кут, — погодився Гело. — Єдине тлумачення, на яке вони спромоглися, — якщо, звісно, це можна назвати тлумаченням: ці «медузи» в якийсь незрозумілий для сучасної фізики спосіб створили міжпросторовий портал. Ту темну бульку. Через неї до карантину з іншого світу проникла невідома форма життя. Або ж інша форма даного виду — ґирги, блискавичні хижаки.
— Раднику, такого не буває. Я не фізик, зрозуміло, але ще зі шкільної програми мені відомо, що для створення міжпросторового порталу розміром з молекулу, не пов'язаного з природними Темними Шляхами, необхідна енергія, яку можна співставити з енергією термоядерного вибуху. Ці медуз… ці створіння здатні генерувати таку кількість енергії?
— Запропонуєте інше тлумачення?
— Мені потрібно подумати… Ні, це все скидається на щось із-за меж можливого.
— Межі можливого, леді, нікому не відомі.
— Це філософія.
— Леді Вей, я цілком погоджуюся з тим, що побачене нами не вкладається в емпіричні межі сучасної фізики і сучасної біології. Але погодьтеся: чотириста років тому ніхто не здогадувався про існування такого феномену, як Темні Шляхи. Триста п'ятдесят років тому найвидатніші вчені ставили під сумнів існування гіперпросторового зв'язку між Білими Каменями. Поважні академіки висміювали саму можливість існування природних мінералів з такими властивостями. Не виключено, що існують невідомі нам сингулярності, локальне підтримання яких не потребує колосальних енергетичних затрат. Зрештою, кожен притомний фахівець із гіперпросторової фізики скаже вам, що в його галузі домінують припущення і «білі плями». Великий Космос невичерпний.
— Припущення, раднику, все це припущення. А я не футуролог і не філософ. Я не вмію опиратися на самі лише здогадки й припущення, перестрибувати через смуги незнання…
— Будемо дивитись далі?
— Так, звісно, — Ґвен Вей доторкнулась пальцями до очей. — Зробіть відтворення максимально уповільненим. Я, врешті-решт, хочу зрозуміти, як організовані тіла цих ксеноморфів.
— Цю роботу вже зроблено. Ми можемо подивитися на модель-реконструкцію, створену ксенобіологами управління «D», — запропонував Гело, перемикаючи проектор. — Вивчивши записи, вони намалювали тривимірне зображення ґирга. Доволі деталізоване, як на мене.
Плаский екран згас. З його темного прямокутника «висунувся» золотавий куб три-ка-візора. Просто над столом виникло об'ємне зображення страхітливого шестиногого монстра. Масивне чоло ксеноморфа захищала потужна лискуча броня. Решту поверхні тіла вкривали чорно-червоні щитки. Роздивитися, чи має потвора очі, не вдавалося. Задня пара лап була набагато довша й потужніша за дві передні. Замість кігтів або копит ці лапи були споряджені віялами гнучких пухирчастих відростків, доволі бридких на вигляд. Модель ґирга нагадала Вольску у тисячі разів збільшені зображення земних бліх. Тіло ксеноморфа справляло враження достатньо захищеного і економно організованого. Невідомий людям світ мільйони років удосконалював, відточував та шліфував цього хижака.
Одразу ж після появи моделі Вольск відчув огиду. Раніше він ніколи не переживав подібного відчуття — на перший погляд, невмотивованого й одночасно гострого, спазматичного, подібного до короткочасної задухи. Він неабияким зусиллям волі змусив себе дивитися на броньовану почвару.
— Хвоста немає, — констатувала Тама.
— Погляньте на організацію його кінцівок, колеґо, — звернулася до неї Ґвен Вей. — Воно не членистоноге.
— І не терапода. Судячи із задніх кінцівок, це, швидше за все, якась трансформована орнітопода[31]. І, як на мене, передні дві пари кінцівок не зовсім ноги. Це радше ногощелепи.
— Можливо, проте малоймовірно. А ось, здається, я бачу цікаву щілину між головогрудьми і черевним сегментом. А може, це в нього паща така? Тут і тут захисні пластини розходяться. Схоже, там ховається щось на кшталт висувного органу.
— Дана візуальна модель, — втрутився до розмови ксенобіологів Гело, — здатна відображати ґирга в динаміці.
— То увімкніть її, Вангелю, — Ґвен Вей подивилась на радника, як на нетямущу дитину.
Зображення чудовиська почало рухатися.
— Воно зазвичай бігає на задніх лапах, але вертикальними поверхнями рухається й на передніх, — визначила Ґвен Вей. — Але чому воно безхвосте? Як воно утримує рівновагу?
— Противага з'являється під час бігу. — Гело торкнувся задньої грані куба, і в моделі з-під щитків висунулося щось роздвоєне й гнучке. Воно нагадувало гібрид кліщів і зміїного язика.
— Яйцеклад?
— Метаболізм і розмноження ґиргів — це окремі теми. У нас є цікаві записи.
Гело не став чекати на експертні висновки ксенобіологів. Він знову перевів проектор у режим плаского екрана. На ньому одночасно виникли чотири панорами різних приміщень. Вони були зняті різними камерами.
— Житлові блоки бази, — прокоментував радник. — Зйомка проведена через сорок дві хвилини після ізоляції периметру карантинної зони. Запис відтворюється без уповільнення.
На верхній правій чверті екрана метушилися люди. Можливо, вони готувалися до евакуації, пакуючи особисті речі у великі сріблясто-зелені рюкзаки. Несподівано з високої стелі на людей посипалися ґирги. Їх було багато, дуже багато. Вони рухалися з такою швидкістю, що радше нагадували мерехтіння перешкод під час зв'язку, аніж живих істот. За кілька секунд просторе приміщення вкрилося шматками людської плоті й калюжами крові. Ґирги притискалися до розкраяних людських тіл нижньою частиною черева і завмирали. На інших сегментах монітора відбувалося аналогічне. Гинули люди, а потім їхні вбивці щільно притискалися до останків своїх жертв.
— Вони їдять? — не втримався Вольск.
— Жеруть, — уточнив Марков.
— Так, панове, зараз ми спостерігаємо за процесом харчування ксеноморфів, — підтвердив Гело. — На череві, за розсувними пластинами, у них розташований такий собі зубатий хобот. За його допомогою вони шматують тіла і ковтають м'ясо. Але найцікавіше попереду.
Усі ті, хто зібрався в «червоній кімнаті», мовчки спостерігали, як ґирги пожирають людське м'ясо. При цьому їх тіла збільшувалися. Над спинними щитками чудовиськ напиналися знайомі бульки.
— Там, під щитками, живуть колони медуз! — здогадалася Ґвен. — Вони є симбіозом з двох видів. Медузи відкривають…
На моніторі запалахкотіли пухирі-портали. Але чудовиськ не побільшало.
— Вони переправляють спожиту їжу у свій світ, — пояснив радник. — Принаймні, таке припустили наші фізики. Портали на спинах ксеноморфів працюють лише в одному напрямку — в бік гіпотетичного гнізда ґиргів. Це, так би мовити, «передавачі». А ось тепер дивіться уважно: ґирги висаджують десант із медуз-«приймачів».
Зображення змінилося. Весь екранний простір заполонив висунутий кліщатий «хвіст» ґирга. З нього на підлогу сповзали уже знайомі глядачам драглисті створіння. За кілька хвилин колонія медуз «надула» портал. Він блиснув уже знайомим вибуховим сяйвом. Під час
