— Спрямуйте безпілотний корвет із резерву Другого флоту для інспекції системи Боллота. Провести повну перевірку системи на предмет знайдення штучних об'єктів, сигналів та випромінювань. Нехай там ретельно все обмацає.
— Буде виконано, комісаре! — голосно доповідають десь у його черепі. Тіронієць кривиться. Він ще не звик до такої неозорої влади.
«А все ж це класно, Рене, — каже він собі, — коли ось так, за одним лише твоїм словом, цілий корвет стрибає туди, куди треба. Або куди не треба».
Станція на карликовій планеті 4КВ016:54в,
околиці зірки Боллота, Сектор Кастора.
2 октомбрія 416 року Ери Відновлення
— Добридень, баронесо, — Вольск зупиняється на порозі крихітної кімнати. Її спартанський інтер'єр освітлюють ґалогенні лампи. Примітивні, але потужні.
— Заходьте, Алексе, — Ґвен Вей зустрічає його привітною посмішкою. — У цих апартаментах мій титул звучить кумедно.
— Цілком миле приміщення. Ми всі тут у тісноті.
— Окрім
— Вона тепер Шерма.
— Так-так, я весь час забуваю. Але не будемо про неї.
— Не будемо.
— Кажуть, «Максвел» практично готовий до перельоту?
— Я чув про це, — Вольск милується мерехтінням концентрованого світла на волоссі арпікранки. — Але я досі не можу уявити, щоб цивільний лайнер цього типу досягнув Агрегата Оріона. Це ж аж чотири стрибки в один бік[62]. Запасів тритію не вистачить.
— Напевно, вони модернізували корабель. У них тут є заводи.
— Так, вельми просунуте поселення. Ви часом не знаєте, Ґвен, де саме ми перебуваємо?
— Вони не кажуть, і це зрозуміло. Партизани. Але мені вдалося заглянути до панорамного ілюмінатора. Кастор поряд. Світить не гірше від місцевого сонця. Ми десь у його Секторі.
— Мені здається, що це або система Лімби, або Боллота. Планет земного типу немає ані там, ані там, зате є безліч сміттєвих астероїдів, пилових поясів і протопланетних скупчень. Маючи бажання, можна сховати цілий флот.
— Імперські кораблі, напевно, вже прочісують системи Сектора. Я підозрюю, партизанам відомо, що виявлення цього поселення — лише питання часу. Тому, Алексе, нам треба бути готовими до того, що про старт можуть оголосити будь-якої миті… Парадокс! Завжди мріяла побувати на древніх планетах Темного Агрегата. Але ніколи не думала, що потраплю туди не з власної волі.
— Вам також передали звіт експедиції Анволі?
— Так.
— Ви, певно, завважили, що кіборґи і ґвинтокрили з «Уриїлу» зазнавали аварій переважно над плоскогір'ям Поланського.
— На картах воно дуже просторе, разом із плато Перлат займає майже третину Західного континенту Фаренго. Аварії траплялись у районах, віддалених один від одного на сотні й тисячі кілометрів.
— Три аварії практично в одній локації. Відстань між точками останніх сеансів телеметрії близько трьохсот — трьохсот п'ятдесяти кілометрів. Там щось є.
— Не виключено, Алексе, не виключено, — сумно кивнула Вей. — Хоча, як на мене, три сотні кілометрів, — це значні відстані, а зовсім не одна локація… Там, на плоскогір'ї Поланського, загинула Сайна. До речі, вона сьогодні мені наснилася.
— Ви ж разом із нею були на Сельві?
— І там також, так… Але я не про це, Алексе. У звіті є один-єдиний її особистий запис. Чернетка офіційної академічної заявки на відкриття. В ній Сайна повідомляє, що виявила на Фаренго фраґменти древнього симбіотичного життя. Фраґменти диференційовані, проте цілком функціональні. Сайна провела попередній аналіз їхніх геномів та параметрів молекулярної симетрії. На її думку, життя на Фаренго за останні тисячоліття катастрофічно деградувало. А уві сні вона промовила: «Планета, котру лизнула темрява». Схоже на поезію. Але Сайна не любила поезії.
— Це ж був тільки сон, Ґвен.
— Я вірю в сни, Алексе. Вони невипадкові.
— Шерма пише вірші.
— Так, я чула про її таланти.
— Може, це вона залазить нам у голови зі своїми віршами, коли ми спимо? Вона ж телепатка.
— Сподіваюся, Алексе, що ви все ж помиляєтеся. Мені було б не дуже приємно, якби справді… І взагалі: ми ж, здається, домовилися, що не будемо згадувати про Шерму.
— Вибачте, Ґвен.
— Я розумію, Алексе, вашу небайдужість до цієї дівчини…
— Давайте поговоримо про Фаренго.
— Давайте, — у посмішці Вей можна було прочитати сумну іронію. — Ви пам'ятаєте розмову у «червоній кімнаті»? Тоді ви казали, що ящери не допускають людей до таємниць Фаренго.
— Шерма мені розповідала про якийсь розплідник Повзучих Отців, який нібито загинув після зараження ґиргами. Його могли розташовувати і на Фаренго. Вона казала, що це леґенда Знаючих.
— Розплідник?
— Так. Захищене і втаємничене місце, де згасаюча раса штучно підтримувала свою біологічну активність.
— Але, наскільки мені відомо, Фаренго не належала до сфери гегемонії Повзучих. Вони жили дуже далеко від Темного Агрегата. Їхня гніздова планета знаходилася десь на Гілці Персея, у напрямі Туманності Сови[63]. Навіщо їм було
