носіїв гучних титулів. Але й ті, хто мав на рахунках менше за десять мільярдів імперських фунтів, рідко відважувалися купувати нерухомість на прикрашених пальмами й кипарисами палубах «Небесної оази». Проектувальники цього поселення скромно назвали його «селищем клубного типу». А експерти й упорядники рекламних проспектів так і не насмілилися надати йому індекс комфортності. Причиною було те, що комфортність «Небесної оази» виходила за межі всіх можливих індексів.
Серед заможних сибаритів виділявся високий кремезний старий з лев'ячою гривою сивого волосся. Його різкий голос та енергійна жестикуляція змушували навіть танцюристів час від часу придивлятись до того, що діялось у глибині саду. Одна із танцюристок пошепотіла іншій, зовсім юній дівчині: «Доді сьогодні не в гуморі». Та у відповідь зобразила на обличчі переляк, і обидві пирхнули. Тим часом, відповідаючи одному із співрозмовників, сивий велетень мало не перекинув столик з сигарами.
— Є такі межі, - крикнув Доді, — за які нікому заходити не можна!
— Він монарх і суверен, — знизав плечима темношкірий, сухорлявий, подібний до древнього ідола небожитель. — Захотів, наприклад, зробити лягавого намісником Сектора Кастора — і зробив. Це його право.
— Я не про це, — вже тихшим голосом сказав Доді. — Нехай того лягавого хоч лордом зроблять. Начхати. Але дозволяти лягавому нацьковувати «павука» на спадкоємицю Вудро Дасалмана, але застосовувати шістдесят п'яту статтю до сенаторів і поважних людей… Таким діям я не бачу ані розумного пояснення, ані виправдання. У фундаменті Імперії лежить неписана угода між його покійним батьком Туре і нашими батьками. Вони не заважають нам, а ми не заважаємо їм. В основі Нової Імперії — наші гроші. На них стоїть усе. Без них держава розсиплеться.
— Друзі мої, не будемо змінювати теми розмови, — втрутився наймолодший із небожителів. — Це все емоції, настрої, я вас розумію. А в сухому залишку наступне: фактично нас запитують, чи погоджуємося ми з тим, що Дім Ойзеле мирно і без революцій зійде зі сцени. І найголовнішим у цьому всьому, як мені здається, є саме те, що нас запитують. Поки що
— Ось воно як? — обличчя Доді пересмикнула саркастична гримаса. — Якщо тебе так тішить їхня люб'язність, Мо, то нащо ж ти тут, з нами, сидиш? Втрачаєш час. Біжи, хлопчику, до Теслена. І на знак відданості поцілуй його в одне місце. І біжи хутчіше. А то завтра вже стоятиме черга бажаючих прикластися до цього місця. Велика черга. Три парсеки завдовжки.
— Ви, Доді, кажете про «завтра» як про конкретну дату? — поцікавився четвертий із небожителів, старезний індус. Вертикальна лінія, нанесена шафрановою фарбою, ділила його темне чоло на дві рівні частини.
— Я кажу про «завтра» як про конкретну задницю. Як про майбутнє, яке буде гіршим за теперішнє. Гіршим, панове, набагато гіршим… Але прошу мене зрозуміти: це не означає, що я вважаю свавілля, яке чинять Ойзеле, чимось таким, що може бути виправдане. Зовсім ні… — він зробив кількасекундну паузу, дивлячись на танцюристку, яка робила ризиковане сальто. — Так, мене вже теж оповістили, що саме завтра, двадцять третього, відома нам особа відправиться на лінкор, і там…
— Не факт, — завважив «ідол». — Зовсім не факт.
— Якщо вони нас
— «Так» — це як?
— Упевнено, надзвичайно впевнено. Навіть без особливих застережень щодо прослуховування з боку людей Ґрідаса. З цього я зрозумів, що у них все вже готово. Вони проявляють до нас повагу, але в них уже все готово.
— Як це все невчасно, — резюмував Доді.
Якийсь час небожителі мовчки спостерігали за танцюристами. Ті, відчувши до себе увагу, підбігли ближче до столиків і звільнилися від решток одягу. Плити під їхніми ногами спалахнули оранжевим світлом. Це світло підкреслило теплу привабливість молодих тіл, гнучкі силуети танцюючих дівчат і хлопців. Найближча пара, не припиняючи танцю, злилася в тісних обіймах.
— Он той, руденький, дуже симпатичний, — порушив мовчання «ідол». — У нього красиві й виразні руки. Це клон?
— Ні, він з Арпікрану, — сказав Мо. — Відомий актор.
— Усі вони
— Я пам'ятаю той день, коли вбили Сіорана Шостого, — тихо промовив індус. Погляд його темних очей був спрямований кудись далеко, повз пальми, акторів і штучні присмерки «Небесної оази». — На тому ж лінкорі його вбили. На «Айн Софі». І ні в кого тоді не питали згоди. Не потрібно було Іріте в когось там про щось питати… У всьому цьому я, панове, бачу певні знаки… Все у цьому світі приходить до свого закінчення, яке є початком. І не варто протистояти колесу карми… Нехай бережуть нас від зла безсмертні боги!
Борт ВВТК «Капітан Паландо»,
космічний простір в районі
планети Фаренго (9КВ97:2),
система зірки Таліс.
23 октомбрія 416 року Ери Відновлення
— Ми вже не зможемо ухилитися від бою, сестро Tapacваті. Ми йдемо паралельними курсами. Локатори безпілотника провели захоплення цілі, а в нас тепер уже немає запасу швидкості для відриву, — обличчя Алі Аннадіра на прізвисько Бегемот зберігало спокій, але Знаюча відчувала, що капітан корабля потерпає від протиріч, породжених відвічними флотськими забобонами. Він був капітаном. Авторитетним, досвідченим. Військовим, що пройшов крізь небезпеки війни. І йому було неприємно доповідати молодій дівчині, хоча б вона й тричі була піфійською жрицею. А ще неприємніше — покладатись на неї у питаннях космічного бою.
Знаюча не могла звинувачувати його за це несприйняття її повноважень. Бегемот не розумівся на тонкощах ієрархічної системи жриць Магонії і не відав, що високородна сестра Тарасваті, незважаючи на свою молодість, на рідній планеті займала посаду, що відповідала адміральській.
— Приймаємо бій. Я довіряю вам, капітане. Дійте, — сказала Тарасваті. Тепер від неї вже нічого не залежало. Їхній супротивник — безпілотний крейсер Імперії. Ним керує позитронний мозок, на котрий не діє ментальна сила Знаючої.
Вона зайняла пасажирське крісло-кокон, даючи цим зрозуміти, що на час бою складає з себе повноваження керівника. Тепер Бегемот отримав свободу дій і наче розправив плечі. За його наказом офіцери зайняли бойові пости. Як добре розуміла Тарасваті, в них практично не було шансів виграти цей бій. «Капітана Паландо» озброїли променевою зброєю, але проти безпілотника класу КХ він був наче корова проти тигра.
«Бриклива корова», — згадала Тарасваті стару казку з книжки. Живих корів, на кшталт тих, що їх пасли на берегах Гангу її далекі предки, вона ніколи в житті не бачила. Зате їй у деталях була відома конструкція ворожого корабля. Зовнішній вигляд — вкритий ультрачорним лаком «цвях» довжиною чотириста п'ятдесят метрів і діаметром трохи більше тридцяти. У «капелюшку цвяха» встановлено двигуни — основний і резервний. Безпілотник мав три типи зброї, включно зі швидкісною ракетою, яка несла тератронний заряд. Грізний тигр, який не знає, що таке милосердя.
— За тридцять секунд увійдемо у сферу досяжності його променевої зброї, — почула Знаюча слова другого пілота.
— Коли увійдемо до «білої зони», спробуємо його дістати, — відповів Бегемот і начепив сенсорного шолома. Високородна жриця зробила так само. Тепер навколо неї розгорнувся віртуальний простір, у якому обидва кораблі були позначені схематичними контурами, а
