— Ви не пригадуєте якогось такого випадку?
— Ні.
— Гаразд, давайте повернемося до того, що сталося в той вечір. Ви сказали, що коли ви ввійшли в кімнату і обернулися, Том Робінсон стояв позаду вас, так?
— Так.
— Ви сказали, що він схопив вас за горло, лаявся всякими словами... так?
— Так.
Раптом виявилося, що пам’ять у Аттікуса не така вже й погана.
— Ви сказали: він повалив мене на підлогу, придушив і заволодів мною — так?
— Я так сказала.
— Ви пам’ятаєте, як він бив вас по обличчю?
Мейєла завагалася.
— Ви добре пам’ятаєте, що він вас душив. Ви весь час відбивалися — пам’ятаєте? Ви відбивалися і кричали з усієї сили. А пам’ятаєте ви, щоб він бив вас по обличчю?
Мейєла мовчала. Здавалось, вона силкувалася щось збагнути. Я навіть подумала: може, і вона, так само як містер Гек Тейт і я, намагається уявити собі, що перед нею стоїть людина. Вона глянула на містера Джілмера.
— Міс Мейєла, це просте запитання. Я повторюю. Чи пам’ятаєте ви, щоб він бив вас по обличчю? — Тепер Аттікус не говорив приязно і добродушно. Це говорив юрист — сухо й безсторонньо.
— Ви пам’ятаєте, щоб він бив вас по обличчю?
— Ні, не пригадую, щоб бив. Хоча, той... він таки ударив мене.
— Можна вважати ваші останні слова за відповідь на запитання?
— Що? Так, він ударив... не пам’ятаю, просто не пам’ятаю... Все це сталося так несподівано...
Суддя Тейлор суворо глянув на Мейєлу.
— Не треба плакати, дівчино,— почав він, але Аттікус сказав:
— Дайте їй виплакатись, якщо вона хоче, ваша честь. Часу у нас досить.
Мейєла гнівно потягла носом і глянула на Аттікуса.
— Я відповім... на всі запитання... витяг мене сюди і глумиться... відповім на всі ваші запитання...
— Чудово,— сказав Аттікус.— Лишилося кілька запитань. Вибачте мою настирливість, міс Мейєла, ви посвідчили, що підсудний ударив вас, схопив за горло, придушив і заволодів вами. Я хотів би знати, чи ви цілком певні, що саме цей чоловік скривдив вас. Ви можете впізнати чоловіка, який учинив над вами насильство?
— Авжеж, можу, он він сидить.
Аттікус звернувся до свого підзахисного.
— Встаньте, Том. Хай міс Мейєла гарненько подивиться на вас. Чи це той самий чоловік, міс Мейєла?
Том Робінсон знизав широкими плечима під тоненькою сорочкою. Він підвівся і стояв, тримаючись правою рукою за спинку стільця. Постать у нього була якось дивно вигнута, і не тому, що він нерівно стояв. Його ліва рука була на добрих дванадцять дюймів коротша, ніж права, і висіла мов нежива. Кисть руки була маленька, суха, навіть з галереї було видно, що вона в нього не діяла.
— Всевидько,— сказав схвильовано Джем.— Поглянь, Всевидько! Преподобний, він же каліка!
Преподобний Сайкс повернувся до Джема і, схиливши наді мною голову, сказав пошепки:
— Під час збирання бавовни його руку прихопила машина, це було на плантації містера Дольфуса Реймонда, Том був ще хлопчиком... трохи не вмер — багато крові втратив... м’ясо аж до кісток повиривало...
— Це той самий чоловік, що вчинив над вами насильство? — запитав Аттікус.
— Це він.
Наступне запитання Аттікуса — едине слово:
— Як?
Мейєла розлютилася.
— Не знаю як, але це він... я вже казала, все сталося так раптово, що я...
— Давайте обміркуємо все спокійно,— почав Аттікус, але містер Джілмер перебив його, протестуючи цього разу не тому, що запитання не стосувалося справи чи було несуттєве, а тому, що, на його думку, Аттікус залякував свідка.
Суддя Тейлор засміявся.
— Облиште, Хорейс, ніхто свідка не залякує. Якщо хтось когось і лякає, то це свідок — захисника.
Крім судді Тейлора, в залі ніхто не засміявся. Навіть не було чути немовлят, і раптом мені спало на думку — чи не задихнулися вони біля грудей своїх матерів.
— Отже, міс Мейєла, ви засвідчили, що підсудний душив і бив вас... Ви не сказали, що він підкрався ззаду, збив вас і ви втратили свідомість, ви сказали: я обернулась, а він переді мною...— Аттікус підійшов до свого столу і кісточками зігнутих пальців постукував у такт кожному своєму слову.
— Ви не хотіли б переглянути свої попередні свідчення?
— Ви хочете, щоб я сказала те, чого не було?
— Ні, мем, я хочу, щоб ви сказали те, що було. Розкажіть нам ще раз, будь ласка, як усе було.
— Я вже розповідала.
