Вуйна Миця вже дає мені молоко задарма. Це сталося дуже до речі, бо в мене майже закінчились гроші.
Крім того, вона завжди, коли я приходжу, добре мене годує: зупами, банушем, картоплею в мундирах зі шкварками. Виявилось, що вуйна Миця тримає кроликів.
- На Спаса я заб'ю одного кроля, - сказала вуйна Миця. - Ти приходи до нас на вечерю.
Варка сиділа на подвір’ї і лущила стручки квасолі. Напевно, кукурудзу вона витеребила всю.
- Варко, ти вже взялася до квасолі?
- А що я маю робити. Мені треба чимось займати руки. Ти таким би не займалася, в тебе намальовані нігті.
- Звідки ти знаєш, що в мене намальовані нігті? - я здивувалась, бо того дня я справді нафарбувала нігті. Я деколи собі таке роблю, щоб втамувати легку ностальгію за цивілізацією.
- Я не знаю, я так собі подумала, що ти малюєш нігті.
- Я не малюю нігті. Ти помилилась.
Вуйна Миця винесла мені з хати велику тарелю з картоплею і соленими огірками.
- Як хочеш, можу дати кислого молока.
- Дякую дуже, не треба.
Я підозрюю, що вуйна Миця справді кидає в молоко жаб. Я таке зробити не наважилась. Тим паче, за весь час мого тут перебування я не бачила жодної жаби.
- Слухай, Варко, а ти не знаєш, де можуть бути фотографії, які робив Франьо?
- Які фотографії?
- Ну, ті що Франьо робив.
- Тато ніколи не робив фотографії.
- Як то не робив. Вуйна Миця розповідала, що робив, і всі про це знають. Охримко знає про фотографії.
- Тато ніколи не робив фотографії. Для фотографій треба мати спеціальний апарат.
- Охримко і твоя мама розповідали, що деколи Франьо зачинявся в хаті, завішував вікна, а зі шпаринок билося фіолетове світло. Таке буває, коли той, хто всередині, проявляє фотоплівку. Фотоплівка від денного світла псується, тому фотографи користуються спеціальним ліхтариком. Цей ліхтарик випромінює тьмяне фіолетове світло.
- Тато ніколи не робив фотографії, - видно було, що Варку дратує ця розмова.
- Але ж…
- Тато зачинявся в хаті, це правда, але він не робив фотографії!
- А що він робив?
- Відбував обряди.
- Які обряди?
- Він був відьмаком! І відчепись від мене!
Моя баба найбільше боялась смерчів. Смерч для неї мав релігійне забарвлення і асоціювався з апокаліпсисом.
Коли бабі було сім років, вона бачила один-єдиний невеличкий смерч і налякалась на все життя. Стала богобоязливою.
Баба везла волами з поля сіно. На дорозі нікого не було. Висіла неправдоподібна, мертва тиша. Навіть цвіркуни позамовкали. Воли поопускали голови, а потім раптом зупинились і не захотіли йти далі. Баба почала їх підганяти батогом, потім гладити, вмовляти, а воли дивились на неї приреченим поглядом і не рухались. «Як нам порятуватись від цього, коли ми навіть не бики?» - могли би сказати воли.
Потім повітря почало збурюватись. Баба не мала чим дихати. Здійнявся ніколи не бачений досі вітер, що рухався не з одного боку в інший, а закручувався по спіралі, ніби хотів вирвати в тебе душу з корінням. Небо почорніло як смола. Вітер зривав все довкола, закручував колами і ховав в небі. Чорти великими дерев'яними ложками помішували смолу, щоб вона знизу не підгоріла.
Бабине сіно по стебельцю спочатку поволі, а потім стрімко піднімалось в небо. Воли розпачливо заревіли, затупотіли ногами, даючи бабі знати, щоб вона рятувала хоча б себе. Баба скочила у фосу, присіла і закрила руками очі. Коли знову їх відкрила, воли з возом і сіном були вже високо, а чорти підморгували бабі і потирали руки від задоволення.
Кінець світу баба уявляла у формі ще більшого смерчу. Коли він надійде, ні в якому разі не треба відриватись від землі, з останніх сил треба за неї триматись. Людина спочатку мусить піти в землю, де зогниють її кості, а вже тоді - в небо. Живими на небо потраплять лише птахи. Там вони вмовляють чортів знову стати ангелами.
Треба було йти до Яреми замовляти собі теплішого одягу, бо холод міг застати мене будь-якої хвилини. Я привезла з собою тільки літні речі, я не думала, що залишусь тут аж настільки.
Холоду не треба боятись, але підготуватись і гідно його зустріти не завадить.
- Щось ти довго нічо в мене не купувала, - сказав Ярема. - Дивисі, бо мені гендель сі зупине!
Ярема прижмурював очі і без упину усміхався. Він вирішив собі завжди з усіма бути веселим, до всіх жартувати. Таким способом легше залишатись непоміченим і не викликати ніякої підозри, ні для кого не становити загрози.
