Тодор молодший зовсім не цікавився політикою.
Для Тодора і Стефи було великою загадкою, як та дівчина могла завагітніти від їхнього сина. їхній син виходив з дому виключно для того, аби винести відерце зі сміттям, а потім відразу повернутись.
Залишався тільки один беззаперечний факт: Тодор молодший вперше за всю історію свого кравецтва пошив бездоганні вишукані жіночі черевички червоного кольору. На підборах. Зі шнурівками.
Батьки зачудовано їх розглядали, а тоді прийшла вона - худенька чорноволоса одинадцятикласниця з велетенськими виряченими очиськами, що їх Тодор старший відразу назвав відьомськими. Черевички дівчині підійшли ідеально, і вона залишилась жити в кімнаті з одним ліжком і кравецьким станком. Невісткою її так ніколи і не назвали.
- Ти! Ти знаєш, хто її батько?! - лютував Тодор старший.
- Так, - понуро відбуркувався Тодор молодший.
- Він сидить в моїй тюрмі!!!
- Але він політичний.
- А, по-твоєму, що, політичний - не в’язень?! Мені всі в'язні однакові!
- Він не винен.
- Чому ти думаєш, що якщо політичний, то не винен! Держава не садить невинних в тюрму.
- Ця - садить.
- Слухай, хлопче, мовчи, бо не подивлюся, що ти мій син, дам поза вуха! Молоко на губах не обсохло, а він вже дівку до хати привів! Та ще й яку дівку! Батько - політв’язень!
- Я не вірю в Бога! Держава - ось мій Бог! - казав Тодор старший на самоті за келешком самогонки.
- Якщо всі будуть думати, держави не буде!
- Я не винен, що тікають лише політичні. Може, вони думають, що їх покарано несправедливо?
- Я - охоронець! Мені немає діла до справедливості!
- Може, вони думають, що тікати - це такий акт протесту?
- Я - охоронець. В мене є чотири вівчарки. Я люблю своїх собак. Я відданий, і вони віддані. Мені немає діла до протесту! - То все твоя дурна кров, Стефко! Твоя і твого батька!
Коли Стефа розплітала косу, то була схожа на собаку породи коллі.
Її батько - куркуль Войцехівський - ненавидів собак.
Він також казав, що йому байдуже, під яким саме столом якої саме корчми він ковтне свою останню порцію самогону.
Тодор наймолодший народився за місяць до того, як зникла його мама.
Він був товстеньким і коренастим, плакав мало, багато спав, їв якраз вдосталь.
Коли зайшлося про ім’я, Тодор старший сказав, що малюк має називатися Тодором. Як батько і як дід. Щоб закрити двері, щоб замкнути трикутник, щоб ніхто не втік і щоб, не дай боже, ніхто не подумав про кару як несправедливість.
Три Тодори. Три думки. Три смерті.
Між ними ніколи не було війни.
Стефа колисала Тодора наймолодшого. Тодор молодший чекав на свою жінку. Вона все не поверталася.
Була третя година ночі, коли до хати увійшов Тодор старший і мовчки попрямував до ванної відтирати свої руки і шкіряний плащ від червоної плями людського спротиву.
Тодор молодший побіг за ним.
