- Не хочу.
- То ще не йди.
- Не йти?
Білявка завжди говорила з запитальною інтонацією. Вона ніколи не була в чомусь впевнена, мусила питати, що робити, як думати і як жити. Я з легкістю все вирішувала за неї.
- Не йди.
- Але бабця буде сварити?
- Не буде.
Якщо Катерина коли-небудь молилася, то тільки на Любцю, з якою, єдиною у світі, вона могла бути доброю. Якби її воля, вона б цілими днями носила Любцю на плечах. Щоранку, коли сил ще вистачало на біг, Любця тікала від Каськи до мене і їла в мене зелене яблуко і варення з аличі - свій денний харч. Між мною і Каською йшла тиха війна за право бути з Любцею. Ще й тому Каська мене ненавиділа, але мовчки, не виказуючи своєї ненависті при Любці.
Любця - єдина в селі, не здогадувалася про те, що її бабуня - відьма.
- Любцю! Доньку! Ходи їсти!
Тоді з корчів виходила я і мужньо відповідала замість Любці:
- Вона каже, що не хоче їсти.
Катерина пильно-пильно дивилася мені просто в очі. Я трусилась від страху, але вистоювала на ногах. Катерина могла би мене в ту секунду скрутити в клубок і пожбурити аж в Зеленівку, якби десь неподалік за битвою не спостерігала її кришталева онука.
- А де Любця?
- Вона ховається, бо боїться, що ви зараз заберете її до хати.
- Але вже пізно.
- Ще навіть не темніє. Любця ще хоче побавитись зі мною.
- Вона втомилась. Їй не можна багато ходити.
- Любця каже, що ходити вже не може, але ще може сидіти.
Катерина, мов навіжена, кидалась в корчі і виносила звідти Любцю на руках. Любця тихо шепотіла:
- Я не хочу їсти.
- То не будеш. Але помиємо ноги, добре?
- Добре?
- Добре.
Мене вже ніде не було. Я ображено сиділа на горісі і дивилась, як Каська заносить Любцю до своєї комірчини.
Любця була для мене виправданням зла. Доказом неабсолютності його природи.
Десь тоді я вперше сказала татові, що великого зла немає, а є тільки багато маленьких. Тато відповів, що я дурна.
- Але ж дивись, яка Каська добра з Любкою, як вона піклується нею і як її любить. Хіба те зло, про яке ти говориш, може любити?
- Каська так піклується Любкою, бо чує перед нею вину. Думаєш, чого у Любки рак крові? Діяння злої людини відробляють на собі її нащадки.
Любця померла так, як я і думала. Ніби пташка. Пташечка. Розсипалася на кришталеві друзки, розіллялася молоком, розчинилася в повітрі, полетіла.
Коли невдовзі після того Каська несла з криниці воду, я висунулася з вікна і крикнула їй навздогін:
- Відьма!
Каська пильно-пильно подивилась мені в очі з усією ненавистю, яка тільки може вміститися в такому невеличкому світі, і сказала:
- Ну і що?
Леся і її стоматолог
Юрій Іванович все своє життя працював партійним стоматологом. Він мешкав у розкішній квартирі з височенними стелями в центрі міста. Він завжди був дуже багатим, мав два автомобіля і дачу в Коктебелі. Перша його дружина втекла від нього в Америку, прихопивши з собою сина Ореста. Багато років Юрій Іванович нічого про них не чув.
