Вдруге він одружився вже в дев’яностих роках, коли йому самому виповнилося дев'яносто. Його дружині було років тридцять. Юрій Іванович знав про неї зовсім мало, тільки те, що в неї гарне тіло, що її звати Ліда, що вона любить вишукано вдягатися і шампанське.
Коли Юрія Івановича схопив третій інсульт і він півроку пролежав у ліжку, Ліда зникла, залишивши йому його квартиру і більше нічого.
Стара сусідка, яку теж звали Лідою, деякий час годувала Юрія Івановича і його кота Маркіза, причому смачніше годувала саме Маркіза. Раз на місяць вона навіть прала постіль і білизну, а потім бозна-звідки розшукала телефон американського сина Юрія Івановича Ореста і за хвилину розмови повідомила Орестові, що він як-не-як є син і мусить допомогти своєму старому батькові.
Відтоді Орест щомісяця почав висилати сусідці Юрія Івановича триста доларів, і з них п'ятдесят доларів були зарплатнею для Лесі Журавель.
Леся цілий рік доглядала за Юрієм Івановичем.
За цей рік вона заробила шістсот доларів.
Робочий день починався о шостій ранку, бо Юрій Іванович прокидався о сьомій.
Леся сідала на перший тролейбус і, коли заходила у велику розкішну квартиру з високими стелями, Юрій Іванович вже на неї чекав.
- Доброго ранку, - казала Леся, але Ю.І. не відповідав. Він сидів на ліжку, опершись на костур, і його ліва нога нервово посіпувалась.
- Добре, що Юрій Іванович не прокидається о шостій, бо мені тоді доводилося би ходити пішки, - з полегшенням казала Леся своєму чоловікові Міші.
Леся підводила Юрія Івановича і так, на собі, вела в туалет. В туалеті вона знімала з Ю.І. рейтузи, виходила, чекала під дверима, коли той зробить свою справу, заходила, натягала рейтузи і вела Ю.І. назад в кімнату. Потім Леся вмикала Ю.І. телевізор на каналі DISCAVERY і заходилася готувати сніданок. DISCAVERY крутилося цілий день, це був улюблений канал Юрія Івановича. Він ніколи не дивився новини і розважальні передачі. Він був вже в такому віці, коли навколишня реальність втрачає своє значення.
Ю.І. не розмовляв з Лесею. Коли вона якось до нього зверталася, наприклад:
Ю.І., ви не хочете в туалет?
Або:
- Ви не проти, якщо я сьогодні спечу оладки?
Або:
- Ю.І., ви точно не хочете в туалет чи прикидаєтесь?
…Ю.І. строго казав їй:
- Не говори до мене.
Ю.І. не виходив надвір. Вже три роки. На кожен рік по одному інсульту. Коли Леся говорила:
- Ходімо надвір погуляємо.
…Ю.І. тріпався в лихоманці і тихо кричав:
- Я ж казав, не говори до мене! Вилетиш, як пробка!
Зате Ю.І. любив банани і гарбузовий пудинг. Леся не вміла готувати пудинг, тим паче гарбузовий, але після кількох нотацій Ю.І. купила кулінарну книжку і навчилась.
Банани Леся теж любила. Одного разу вона один з’їла. Ю.І. вдарив її костуром по спині, і Леся заплакала. Тоді вона обізвала його чудовиськом, і Ю.І. теж заплакав.
- Щоб я тебе тут більше не бачив, - сказав Ю.І. Сусідка Юрія Івановича найняла іншу доглядальницю, але та вже першого дня повідомила своєму підопічному, що він старий пердун і буде все робити так, як вона йому скаже. І найгірше - ввімкнула «1 + 1».
Леся повернулася.
Її робочий день закінчувався о сьомій вечора.
Ю.І. лягав на ліжко і закривав очі.
- Юрій Іванович, - шепотіла Леся, - ви вже спите? Вимикати телевізор?
Той мовчав.
Леся вимикала телевізор, вимикала всюди світла, знімала фартух і йшла додому, а Ю.І. бурмотів у темряві:
- Як ти мені надоїла. Вилетиш, як пробка. Як ти мені надоїла.
- Який він? - питав у Лесі її чоловік Міша.
- Та який. Високий. Дуже худий. Одні кістки. Волосся вже майже нема. Очі хижакуваті. Не виходить надвір. Не говорить зі мною. Але має файні зуби. Білі-білі. Жодного попсутого. От зуби що файні то вже файні.
- Стоматологом був, як ти собі думала.
Раз на тиждень Леся ходила на базар закуповувати продукти для Юрія Івановича. Дуже довго все вибирала, щоб не смерділо, щоб свіже, щоб найкраще.
- Нащо ти з ним так няньчишся, - дратувався Міша, який мусив ходити за Лесею і носити торби. - Старий дід! Що йому вже треба!
- Йому треба добре їсти.
- А мені не треба добре їсти?! Ти вдома нічого не вариш! Я цілий день на смажених яйцях тримаюсь!
- Слухай, Міша! Як він вмре, то де я ще буду мати таку добру роботу?! П'ятдесят доларів я більше ніде не зароблю! Мені важливо, аби він довше пожив! Мені вигідно, аби він ще не вмирав, хіба не так?! Для цього він має добре їсти!
