- І то правда, - згоджувався Міша, - нехай добре їсть.
Леся мала двох дорослих синів.
Сама вона виглядала так: низенька, товстенька, коротке фарбоване чорне волосся. Один з передніх вкладених зубів - блискучо-жовтий, але не золотий.
Міша був її другим чоловіком.
З першим Леся прожила зовсім мало, рік чи два. Той належав до якоїсь таємної секти євангелістів і поводився з Лесею надзвичайно жорстоко. Не дозволяв їй дивитися телевізор, постійно говорив про Бога, примушував її читати підозрілу незрозумілу літературу. Коли Леся пручалася, євангеліст не говорив до неї цілими тижнями і місяцями. Леся переводила все на жарт, обіймала чоловіка і лагідно приговорювала, але на нього це впливало якраз зворотно. За цілий вечір він міг сказати Лесі тільки це:
- Не говори до мене.
Син Юрія Івановича Орест іноді телефонував до батька. Леся мала відразу вибігати на кухню і не підслуховувати.
Ю.І. тремтячими руками прикладав слухавку до вуха і тремтячим голосом питав:
- Це ти, Орест?
Потім западала ніякова мовчанка і Ю.І. продовжував:
- Дякую, мені вже краще.
- Так, гроші надходять, все добре.
- А в тебе як? Як на роботі?
- А де ти працюєш?
- Я сам живу. І ще кіт Маркіз. І прибиральниця кожного дня приходить.
- А в тебе є діти?
- А внуки?
- Як ти кажеш? Двоє чи троє?
- Може, приїдеш, з онуками? А. Я розумію.
- Так, дорого коштує потелефонувати, я розумію.
- Коли ти знову потелефонуєш?
- Я розумію.
Сусідка Ліда приходила пити чай, і Ю.І. їй все розповідав.
- Орест, може, приїде навесні, - поважно казав він.
Леся завжди підслуховувала телефонні розмови Ю.І., і він це знав.
- Ти вкрала мої труси? - тихо кричав Ю.І. на Лесю.
- Які труси?
- У синій горошок. Вони були в комоді, а тепер їх вже там нема!
- Ви їх поклали десь і забули де. Я не брала ваші труси, Ю.І.
- Не прикидайся. Я все знаю. Я знаю, що ти крадеш мої труси для свого чоловіка!
- Я не злодійка!
- Злодійка! І шкарпетки мої попропадали! Думаєш, я старий і не бачу?! Мої сині шерстяні шкарпетки! Де вони?
Зниклі речі не з’являлися. Навпаки. Кожного дня пропадали все нові шкарпетки і труси.
- Ти в мене все повикрадаєш! Злодійка! - безперестану повторював Ю.І.
- Я не беру ваших речей.
- А де вони, по-твоєму?
- Ю.І., ви самі добре знаєте, де вони!
- От не знаю, скажи мені, дурному!
- Ви складаєте їх собі під матрац!
