Чернь
А якщо заглибитись у матеріал, у саму історію моди, то в чорне одягалися хіба челядь, чернь («чорні люди») і прислуга. Аристократія, знать, вищі верстви суспільства не носили чорного і темного одягу до XVII століття. А відколи відмінили кріпосне право, селяни прийшли в місто — все помінялося, запрацювала промисловість і т. д. Тоді ж почали розуміти, що світлі речі швидко брудняться, їх потрібно часто прати. Відтоді й пішла мода на темні кольори. Насправді ж у природі чорної тканини, чорного кольору й нема. Щоб отримати чорний колір через барвник, потрібно було добряче попрацювати...
Чорний колір — аристократично, чи не так? Люди уявляють собі дбайливо скроєний смокінг... або піджак для куріння, який з’явився у XVIII столітті. Тобто ти йдеш в курильню, окрему кімнату, щоб викурити сигару — а щоб попіл не падав куди не слід — придумали такий фасон піджаків, які під час куріння вдягали, а коли виходили до людей — знімали. Нині смокінг подають як еталон елегантності і смаку, а створювався цей костюм для шкідливої звички.
У моді все справді дуже міцно переплітається з історією, історичними подіями і цікавими фактами.
Хто зробив над собою зусилля дізнатися, звідки взялися будьонівки? Не вгадаєте, за часів царя-батюшки не хто інший, як Васнєцов вигадав форму в дусі модерну для вояків. За його ескізами шили славнозвісні будьонівки. А коли радянські хлопці вирішили воювати, то знайшли творіння Васнєцова й нашили на нього п’ятикутну червону зірку. І подали то як власний бренд. Так само над нацистською формою працювали талановиті дизайнери.
Ідеологія ідеологією, та з точки зору дизайнерських талантів у військовій сфері склалося все добре. А от що «привнесла» історія в цю форму — це вже інше питання.
Креатив і креатин
Коли мені людина розповідає, що «я почуваю себе в джинсиках і футболочці модно й елегантно», мені хочеться щоразу крикнути: «Слухай-но, це теж придумали дизайнери!» Авжеж, потім вам розповіли, що джинси — це показник бунтарства, незалежності і т. ін., в ці джинси вклали справжню філософію, через що всім вам здається, що одягнувши джинси стаєте вільними і незалежними... Так, джинсовий одяг перетворився в певну демократичну уніформу, та це вже історія.
Здебільшого мода — це тільки велика іграшка, бо, з погляду функціональності, людині вистачить взимку шкури тварини, а влітку — пов’язки на стегнах. Ясна річ, це перебільшення, та цих кількох простих речей людині було б достатньо, і в них можна було б ходити все життя.
Мода — це така суспільна гра, в яку всі бавляться.
Раніше я їздив на всілякі конкурси, де був у журі, й тоді, і тепер всіляко заохочував людей одягатися нестандартно, тобто оригінально. Тільки так людина знайде свій спосіб одягатися, і з часом на неї перестануть показувати пальцем.
Насправді, думаю, проблема цього суспільства не в
Але повернімося до провінційної моди... Всі пам’ятають дівчину з міста Павлограда, яка прийшла на свій випускний у спідній білизні. Я брав участь в одній з телепрограм, присвяченій цій витівці, і поцікавився, чому вона вибрала саме той образ — повії (?) Тобто чому в дитини протест не виразився в якомусь художньому образі, креативному підході до справи. Для неї весь креатив чомусь закінчився на панчохах і ... Перші гормони, бажання дитини бути сексуальною — це залишимо на потім, чому, перепитую, з усіх можливих образів ця дівчина обрала саме такий? І я зрозумів, що найбільша проблема провінції — це елементарна неграмотність. Там не знають ні історії моди, ні історії костюма, ні історії мистецтв. Люди не відвідують музеї, не бувають на виставках. А звідки ж їм знати? У шкільній програмі немає такого предмету. А в Європі, коли приходиш до музею, то бачиш, що туди дітей вчителі, викладачі приводять. Ці діти сприймають історію своїми очима, їм з дитинства прищеплюють знання про мистецтво, культуру і т. д. У них інше уявлення виробляється про негліже, оголеність людського тіла.
Із часів Давньої Греції і донині історія костюма широкому загалу не відома. Тому неосвічені люди й відповідно одягаються. І нема усвідомлення історії людського розвитку вза-га-лі.
Навіть якщо ти лінивий європейський студент, то тобі телеканал Discovery про схожі речі розповість. І людина розуміє, що вона частина природи і що до неї і для неї дуже багато чого цікавого вже створили, отже, є певна спадкоємність. Тут не йдеться про те, щоб створити щось нове і велике, а щоб не зруйнувати вже створене.
Хрущовки
Коли я був у Туреччині і бачив уцілілі рештки давньогрецьких поселень, думав над тим, чому їх не відтворять, але завдання архітекторів полягало в іншому: аби не зруйнувати те, що вціліло з тих часів. Тому відновлювати те, що належить до певної епохи, як на мій погляд, теж є смішним, а коли з цього роблять щось ще жахливіше — то це вже справжнє жлобство. Це так, як з Києвом чинять нині, для прикладу. Так спотворити місто, архітектурний ансамбль міста — треба вміти. Таке враження, що в тих фахівців немає елементарних знань ні про простір, ні про архітектуру, тому наше жлобство втілене у житлових будинках...
Коли будувався той дивний будинок, що навпроти Бессарабського ринку, люди говорили: яка краса! Та я побував усередині цього будинку. Що я побачив? Хрущовки з низькими стелями і з незрозумілими розвилками. Це просто жах, це якийсь кретинізм, і коли я дивлюся на людей, які радісно вселяються в нові житлові будинки, побудовані недавно, то думаю: які жахливі ці будинки і квартири...
Будинок, який ще 10 років тому називали модним... підіть і подивіться на нього тепер. Це вже не будівля, а катастрофа. Національна трагедія, а не помешкання.
І сталінська архітектура Хрещатика не така вже й прекрасна, як думали в ті часи.
З погляду сучасності я Хрещатик перебудував би. Звичайно, не в стилі українського бароко. У будь-якому разі не бачу сенсу в тому, щоб зберігати ці потворні сталінські творіння. Це що, пам’ятки архітектури? Хтось бачить у тому ампір, а я — імперські замашки.
Лебеді й друїди
Територіально, я вважаю, ми нація язичників. І це наше друщство, еллінство, періодично пробивається в нас, як і раніше, — через український фольклор. Та що далі, то воно слабшає. Тому я не бачу української культури, я не розумію, де ж вона, у чому? Я з піною на губах сперечався на цю тему з одним зі своїх знайомих. Так і залишився при своїй думці. З погляду світового мистецтва, є наслідувальні види мистецтв і є чисті. Це один із головних критеріїв. Як приклад — грецька культура вважається чистою. У них — своя філософія, краса тіла, краса оголеності, життєві цінності. І є римська культура, яка зруйнувала Грецію і на її здобутках побудувала свої цінності, але їхня культура є наслідувальною. Античну Грецію наслідував ампір, з неї почерпнуло Відродження; періодично в історії стилі народжувалися на основі начебто забутого. Адже славнозвісне українське бароко у світовому контексті не є первинним мистецтвом. Тобто українська культура не створила нічого, з погляду світової історії, свого, чистого. Так, Малевича надихала Україна, її культура, але творив він не тут. Чимало митців має українське коріння, той же Енді Ворхол, творчостя якого я терпіти не можу, бо це просто зневага й обряза для художників і мистецтва. Хоч він виходець з України, але те, що Ворхол створив, не є українською культурою.
Так само можна говорити, що всі ми хохли і всі ми українці... Тому з точки зору глобальності, на жаль... На жаль, українська культура нині не існує. Двісті-триста років тому вона ще була. І це, ясна річ, прекрасно. Як ті лебеді на килимках — це такий
