Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О.
"100 найвідоміших образів української міфології"
http://vk.com/public_ua_book
ББК 63.3(2) С 8 1Автори статей: Канд. філол. наук Вікторія Завадська (17 19 2335, 42, 43, 56, 62-64, 81-83, 86, 89, 90), Ярослава Музиченко (1-10, 13, 16, 20, 25, 27, 28, 54, 60, 71, 85, 87, 91, 92, 97), доктор філол. наук Олена Таланчук (14, 15, 18, 21, 22, 29, 32, 34, 36-38 41 45, 47, 49, 51, 52, 61, 65-70, 73, 74, 76, 78-80 ' 84, 94, 95, 98-100), канд. філол. наук Оксана Шалак (11, 12, 24, 26, ЗО, 31, 33, 39, 40. 44 46 48 50, 53, 55, 57-59, 72, 75, 77, 88, 93, %), ' "Під загальною редакцією доктора філол. наук Олени Таланчук© Книжковий дім "Орфей", 2002Міф — це оповідь про богів і героїв, які брали участь у творенні світу. Поняття "міфологія" має кілька значень: сукупність оповідей однієї культурно-історичної традиції (скажімо, індоєвропейської, слов'янської, української); особлива форма світосприймання; наукова дисципліна, яка досліджує міфи й міфологічні системи. Для реконструкції міфів використовують дані психології, етнографії, археології, лінгвістики, інших наук.Міф — спосіб пізнання світу. У міфологічній свідомості макрокосм (природа) й мікрокосм (людина) взаємопов'язані і становлять єдину систему світобачення, де світ пізнається через людину й навпаки. Релігія обожнює вищу силу, а міф — сили природи і пристрасті людської душі. Приміром, Вітер і Гнів — це божества. Тому язичництво — це, швидше, не релігія (що передбачає зв'язок із вищою силою), а міфологія. За переконаннями давніх слов'ян- язичників, увесь всесвіт пронизаний потужною демонічною силою. Вона небезпечна, хоча й не завжди призводить до трагедії. Цю силу можна задобрити або відстрашити за допомогою різноманітних обрядів і ритуалів. Носіїв такої енергії у християнстві прийнято називати нечистою силою, а охороняти людину від її впливів покликані Спаситель, ангели, архангели і святі.Людська душа постійно потребує єднання зі світом, тому міф завжди буде органічною часткою культури. До світогляду українців увійшли вірування та уявлення багатьох поколінь, які жили на території сучасної України й належали до різних племен та археологічних культур. Давні збирачі, мисливці, рибалки, скотарі й землероби; тюрки, іранці, кельти і, звісно ж, слов'яни залишили відлуння своїх вірувань у тому багатогранному комплексі, який ми нині звемо українською традиційною культурою.Проте для всіх традиційних культур у цілому світі спільною є спрямованість на поєднання трьох світів: минулого, сучасного й майбутнього. Усі культури будуються на шануванні померлих предків, і саме від цієї шани залежать добробут і душевний спокій живих. І не тільки тому, що старші "відгранювали" господарчий досвід чи "віддавали сили" дітям, коли ті були маленькими. Просто між поколіннями існує містичний зв'язок (незримий і пізнаваний через міфологічні образи). Померлі предки відходять у потойбіччя и там приєднуються до всеблагого і всемогутнього начала. Тому, "Дучи дорогою правди й шануючи тих, хто відійшов у вирій, людина отримує захист і підтримку світлих сил. А вони, як свідчать міфи, завжди перемагають. Перун
Бог грому і блискавки, податель дощу. Творець земних урожаїв, покровитель хліборобства. Він також бог-воїн, справедливий і суворий месник, покровитель війська. Коваль багатства. Про Перуна є багато згадок у давньоукраїнській літературі, в літописах та фольклорі.У греків бог-громовик звався, як ми знаємо, Зевсом. У римлян — Юпітером. У литовців — Перкунасом. Поляки словом "ріогип "називають удар грому. В давньоіндійських Ведах божест- во-громовик Індра змальоване воїном, який має золоті списи- блискавки. Він розбиває захмарені й крижані міста злого Врітри, просвердлює небесні скелі й випускає воду та світло. У скандинавському епосі бог Одін разом зі своїм військом гасає небом і б'ється з ворогами. Грім — то брязкіт його зброї, блискавки — іскри, що сиплються з мечів. Давні германці шанували божество грому й воїнства Тора.Перун "перейняв" опікування залізом і ковальством, яке колись здійснював Сварог. Так, у литовців коваль був пов'язаний з Перкунасом. У давньому Вільнюсі ковалі працювали поряд із культовим центром Перкунаса. Литовський коваль Телявель викував Перкунасу сонце. У білоруській казці три брати-велети прикріпили місяць на дубі — світовому древі. У такій іпостасі давньоруський бог має спільні риси з давньогрецьким богом ковальства Гефестом.Тривалий час Перун був надзвичайно шанований у русичів. Деякі дослідники вважають, що за Володимира він був головним богом Київської держави й символом державного єднання в Києві. Інші вчені гадають, що культ Перуна як головного бога є набагато давнішим. Ідол Перуна стояв на одному з київських пагорбів. Він був дерев'яний, ноги мав залізні, голову — срібну, а вуса — золоті. У Густинському літописі згадано, що в руках він тримав коштовний камінь — рубін або карбункул. Військо присягалося й божилося Перуном. Як свідчить літопис, воїни Олега ходили на присягу і клялися своєю зброєю і "Перуном, богом своїм". А в договорі 971 р. князь Святослав клявся іменами Перуна й Волоса, "бога скотья".Грім і блискавка уявлялися небесною війною. Гримлять рушниці, дзвенять шаблі, блискають стріли... А Перун-воїн
