чи сватати хутко?— Козаченьку-барвіночку, в тую неділечку.Або в такій пісні:Зелений барвіночок,Чом не рано цвітеш?Ти ж, мій милий, чорнобривий,Не по правді живеш.Барвінок вплітали у купальські вінки, які потім пускали за водою. При цьому могли співати такої:Ой, не стій, вербо, над водою,Та не пускай зілля по Дунаю.Ой, Дунай море розливає,І день, і ніч прибуває,У вербі корінь підмиває,А зверху вершок усихає.З верби листя опадає.Стань собі, вербо, на риночку,У крищатому барвіночку,В запашному васильочку.У наведеній пісні йдеться про очікування дівчиною-вербою своєї долі. Поетичний вираз "стати на риночку у крищатому барвіночку" означав одруження, яке часто в народній обрядовості має риси торгів.У фольклорі образ посіяного барвінку означає кохання:Ох і не стелися,Хрещатий барвінку,Та і по крутій горі...Гей, не втішайтесь,Злії вороженьки,Та пригодоньці моїй!Значно рідше барвінок вказує на буйні парубоцькі забави:Ой на горі василечки сходять,Під горою барвінок послався.Під горою барвінок послався,А вдовин син розпився, розгулявся.У народних піснях витоптаний барвінок чи зів'ялий барвінковий віночок означає втрату дівочої цнотливості.В вишневім садочку Скопаю я грядочку,Посію я васильок І хрещатий барвінок.Где ся взяв мій миленький,Пустив коня у барвінок,А сам пішов у васильок.Кінь барвінок витоптав,А сам васильок вищипав.Відповідно, косити барвінок — давати волю прагненням любощів:Запросила козаченька Косити барвінок.— Коси, коси, козаче, низенько,А ти, милий, чорнобривий,Присунься близенько.Те ж саме означає, коли мовиться про "випасання коня" в барвінку. Адже кінь — це символ чоловічої статевої сили:З рубленої криниченьки води набирала.З дубового відеречка коня напувала.В зеленому барвіночку коня випасала.Чи ж я тебе, козаченьку, та й причарувала?.. Коровайниці, тобто жінки, які брали участь в обряді випікання весільного короваю, заквітчувалися вінками з барвінку. Це було своєрідним побажанням довгого та щасливого життя молодому подружжю. А сам весільний вінок для молодої дружки зазвичай робили з барвінку та з калини:Ой в долину, дружечки, в долину,Да по червоную калину,Да по хрещатенький барвінок,Молодій Марійці на вінок.Гільце — весільне деревце, що символізує дівоцтво молодої, — також оздоблюють калиною і барвінком:Гільце-деревце з ялини,Із червоної калини,Із хрещатого барвінку,Із запашного васильку.Барвінок є символом добробуту. Букетики з барвінку роздає на хрестинах баба-бранка, щоб дитина була здорова і ні в чому не мала нужди.Епітет "хрещатий" уже став постійним для цієї рослини. Хрещатим називають те, що формою нагадує хрест. А в барвінка — хрещаті листочки. Ця рослина — вічнозелена. Навіть із-під снігу можна дістати живі барвінкові пагони. Оскільки барвінок символізує щось постійне, вічне, таке, що не минає, його часТо садять на могилах, а у фольклорі іноді трапляються згадки про нього у зв'язку зі смертю.Існує припущення, що колись барвінок був священною рослиною підземного божества, господаря потойбіччя. Братки
Ця синьо-жовта квітка (інші її назви: братики, брат-і-сес- тра, фіалка триколірна, у росіян — Іван-да-Мар’я) є уособленням міфологічних уявлень про кровозмішання брата і сестри — вогню і води, же мало світотворче значення.Давньоукраїнська легенда повідомляє: "Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили". У багатьох українських легендах та піснях розповідається про хлопця й дівчину, які полюбилися, не знаючи, що вони — брат і сестра. Коли ж закохані довідалися про свою кревну спорідненість, вони вирішили померти, не бажаючи жити у гріху. "Підем, сестро, в темний ліс: нехай же нас звір поїсть", — співається в пісні, проте звірі їх не чіпали й земля не приймала. Тоді вони перетворилися на незвичайні квіти, що цвітуть одразу синім і жовтим цвітом, люди назвали ту рослину "братками":Ходім, сестро, ярами — розсіймося цвітами.Ой ти будеш синій цвіт, а я буду жовтий цвіт.Будуть люди квіти рвать — будуть з нас гріхи знімать.Причиною міфологічних перетворень, як відомо, бувають якісь порушення звичаєвих норм, законів народної моралі. В основі народнопоетичних творів про квіти-братки лежить інцест, мотив, особливо популярний у купальських піснях. Свято Купала розглядають як момент світотворення, яке відбулося внаслідок шлюбу божественних близнюків — вогню й води. Створення світу — єдиний випадок кровозмісного шлюбу, який позитивно оцінюється в народній свідомості.Утім, шлюби між братом і сестрою в давніх народів не були чимось винятковим. Особливо у царських родинах. Від таких шлюбів чекали впливу на родючість, а відтак сподівалися на добробут узагалі. Є думка, що сестру і брата — шлюбну пару — колись приносили в жертву на честь свята сонця й води. Вони були обранцями, які присвячувалися божествам і водночас заступали їх. Дійство набувало значення сакрального космогонічного акту.Пізніше інцест був заборонений у звичайному житті. Шлюбові вогню (Купало—дух—життя—мить—Іван) і води (Марена—матерія—смерть—вічність—Марія) присвячувалося свято Купала. Тут бачимо й вогнища, через які перестрибують, щоб очиститися, й купання або обливання водою.Уже пізніше, ймовірно, склалося уявлення, ніби порушення закону каралося умертвінням самої тільки дівчини. Адже для купальських пісень характерним мотивом є потоплення сестри з подальшим перетворенням ("З моря вода, то моя врода, біла береза — то моє тіло, червона калина — то моє личко") або ж мотив, спільний для фольклору східних і західних слов'ян: "брат сестру зарубать хоче", а дівчина просить не рубати її у суботоньку, а зарубати в неділеньку, та покласти край доріженьки, обвити васильками й барвіночком. Тобто змальовується типова картина ритуального поховання — імітації весілля (коли помирала невіддана
