покласти на землю й дев'ять разів окреслити коло. Після цього зробити дірочку в постолі під п'ятою і носити деякий час. А насамкінець — змастити цим рушницю, й вона влучатиме в будь-яку ціль.Часник, пророщений через зміїну голову, слугує для викриття відьми. Якщо перо з такої часничини почепити на шапку й піти на недільне богослужіння, то по виході з церкви підбіжить відьма і спробує зірвати шапку з голови. Тоді треба швидко тікати додому, бо якщо їй це вдасться, то власникові шапки загрожуватиме страшна небезпека. Адже, за народними уявленнями, шапка — магічний оберіг, а заволодіти чиєюсь шапкою — все одно, що заволодіти думками людини.Голівка часнику в народній уяві асоціювалася з людською головою, тому часник застосовувався в магічних обрядах. Очевидно,вірування стосовно його магічної сили пов'язані також із його антисептичними властивостями. Так, часничину клали до колиски немовляті або під подушку дорослому, щоб відігнати безсоння. З одного боку, тут знову бачимо захисну функцію часнику, з іншого — елементи так званої імітативної магії. Голівка часнику мала збити з пантелику злих духів, які сприйняли б її за людську голову й наслали б безсоння на рослину, а не на людину. Відомо, що в Давньому Римі часничини клали під фундамент новобудови, замінюючи ними звичайну людську жертву. Про стійку асоціацію часничини з людською головою також свідчить загадка: "Що то за голова, що лиш зуби й борода?".Різкий часниковий запах та незвична форма "цибулини" спровокували появу переказів, у яких часник показаний як бісівське зілля. Подейкують, що ангел не залітатиме до хати, де увечері їли часник. Також вважається, що людина, яка з'їла часничину, протягом дванадцяти днів є нечистою, і їй гріх ходити до церкви. Навіть ангел-охоронець на цей час нібито відступається від людини. Походження часнику також пов'язують із нечистою силою. За однією з легенд, часник — то зуби померлої чаклунки, що проросли з могили, тому їсти його — гріх. Дуже гіркий часник в Україні називають "гадячим" або ж "москалем". Вираз "товкти на когось часник" означає розпочинати якусь лиху та підступну справу: "Вже на мою голову чорти часник товчуть". Інший стійкий вираз — "втерти часнику" — означає добряче провчити, зазвичай — побити кого-небудь: "Зараз як втру тобі часнику, то знатимеш".Потойбічна природа часнику поєднувала його з чоловічим божеством "низу". Можливо, тому вважалося, що ця рослина стимулює чоловічу силу і є любовним зіллям, здатним привернути кохану чи коханого. У народних піснях часник згадується у зв'язку з еротичними мотивами:Прийди, прийди, сама буду,Скину фартух, напну буду,А з запаски зроблю двері,Сама ляжу на постелі.Прийди, прийди сам, сам,Щось тобі дам, дам —Зеленого часнику,Припаде тобі до смаку.Оберегів в українського народу існувало дуже багато. Одні були пов язані з конкретними життєвими ситуаціями, обрядами, ритуалами (як, скажімо, різноманітні атрибути весілля, хрестин тощо). Інші супроводжували людину постійно — від народження чи, принаймні, від певного часу в її житті (ініціації, вступу в шлюб) і до смерті. Усі ці речі, на перший погляд, такі несхожі між: собою, об'єднувала віра наших предків у їх доброчинну магічну силу.Оберегами прийнято називати магічні засоби, які охороняють людину та її найближче довкілля (дім, худобу, врожай тощо) від усілякої небезпеки: нечистої сили, чарів, хвороб, хижого звіра тощо. Суть оберега — в тому, щоб створити магічну перешкоду між об'єктом, який перебуває під опікою, і навислою загрозою, чудодійним чином сховати, заступити людину чи річ, зробити її невидимою, нейтралізувати згубну силу або знищити її, відігнати небезпеку, наділити опікуваний об'єкт захисними властивостями і здатністю протистояти злу. Як обереги, використовували спеціальні ритуальні предмети або їх рештки. Найпоширенішими оберегами, до яких вдавалися в будь-якій ситуації, були тексти, предмети і дії з християнською символікою (молитва, хрест, освячена вода тощо). Проте в українського народу існувало й багато давніших оберегів — пов язаних не з релігією, а саме з міфологією дохристиянських часів та віруваннями в тотеми.      Писанка

Писанка, як символ весняного відродження природи, відома багатьом народам світу. Історія писанок сягає в далеке минуле. Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в ньому знак воскресіння й вічного життя. Писанка стала символом радості, всепрощення й великоднього привіту.Мудрі представники старшого покоління кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і древо життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вималювано в певному порядку для того, щоб підтримувати лад та рівновагу і в нашому, великому світі.На писанках найбільше бачимо знаків сонця, адже саме яйце — кругле, з ясним жовтком — бачилося до нього подібним. Символічними знаками на магічному яйці людина кличе до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою.Кожен орнаментальний мотив і колір — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанках, ці "літери" творять послання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг. Різні місцевості України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само, як говірки й діалекти. Проте загалом мова українських писанок — спільна.Ось що пише про це Українська загальна енциклопедія: "Серед писанок можна вирізняти характерні групи для деяких околиць. Для Побужжя прикметний рослинний орнамент і сполука червоних і жовтих площин на чорному тлі.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату