весни.У четвер перед Трійцею (Семик, Русалчин Великдень) дівчата ходили до лісу завивати на вербі віночки — плели з гілля "коси" й скріплювали травою. У неділю йшли дивитися: якщо вінок свіжий — дівчина буде щаслива. Якщо зів'яв — це віщує якусь біду. Подекуди (скажімо, на Київщині) на Зелені свята дівчата кидали вінки на воду. У білоруській купальській пісні спі- Дівчата у (дівочих) головних уборах вається:Дівки на Тройцю вінки вили,А на Купала розвивали,На Дунай-ріку пускали.Собі долю ворожили:Ой коли доля — так зелен сад.А як недоля — сохни, зів'янь.Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками на долю. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду (іноді зі свічкою) і стежить: куди її вінок попливе — з того краю слід виглядати нареченого:По саду ходжу, виноград саджу,Посадивши, та й поливаю,Ой поливши, да й нащипаю,Нащипавши, віночка зів'ю,Віночка звивши, на воду пущу:Хто вінка пійме, той мене візьме.Купальські вінки часто зберігали вдома як обереги до наступного свята Купала.Особливий вінок — обжинковий. Це передвісник майбутнього, нового урожаю, який буде вже в наступному році. Жінки й дівчата, співаючи, плели з колосків такий вінок і, поклавши його на голову найгарнішої дівчини, ішли гуртом до села. Вітали господаря й віддавали йому вінок із обрядовим побажанням. Господар приймав від них дарунок і бажав дівчині, щоб на неї "в церкві вложили вінок", запрошував усіх "на могорич".У жниварській пісні про колосковий вінок співається:Місяцю, місяченьку!Світи ж нам доріженьку.Жеби-сьмо не зблудили,Вінойка не згубили.Бо наш вінойко красний,Як місяченько ясний.Іще вищий від плота,Ще дорожчий від злота:Іще вищий від гори,Ще ясніший від зорі. Хустка
Хустка є важливим ритуальним атрибутом, значення якого збережено почасти й дотепер. І тому, що виткана, й тому, що прямокутна, та й голову прикриває. У казці хустка стає чарівним предметом, у пісні — символізує вірне кохання, у сні означає звістку, сватання.Римські жерці під час жертвоприносин богам обов'язково покривали голову — під страхом смертної кари. Цього правила не дотримувались, хіба що офіруючи Сатурну, адже він божество підземне. Плутарх пояснює поведінку жерця як протилежну поведінці самого бога: Сатурна (як і грецького Кроноса) завжди зображали з тогою, накинутою на голову.Жінка, за українською традицією, неодмінно щодня мала бути з покритою головою. Особливо у тих випадках, коли чоловік, навпаки, мусив скидати шапку чи капелюха. Тобто в місцях найбільш сакральних: у хаті (де образи святі), церкві, на похороні.Непокрите, розплетене жіноче волосся (як і помело) — давній знак приналежності до потойбіччя, нижньої, хаотичної, смертельної грані світу. Із розпущеним волоссям вилітали на свої шабаші відьми. Русалок уявляли дівчатками з розпущеними косами. На Русальному тижні вони просили в жінок намітки, що можна пояснити так: русалки повмирали, не відбувши обряду посвяти в дорослі члени роду, а тому не мають ні сорочки, ні намітки (деякі дослідники пояснюють це й тим, що русалки — утоплениці, тому вони без одягу). Жінки розпускали волосся, коли чаклували або ворожили, тобто наближалися до антисвіту. Під час ритуалу розпушене волосся додавало його учасниці магічної сили.Жінка — уособлення потойбічної природи, пов'язаної з водою і землею (низом), — протиставлена чоловікові, який асоціювався з вогнем, сонцем (верхом). Отже, закони поведінки визначалися особливостями цих двох начал. Вірили, що "простоволоса", непокрита жінка накликає біду. Етнограф Федір Вовк зазначав, що під час його дослідницьких подорожей йому ніколи не доводилось натрапляти на труднощі, коли він просив жінок оголити, наприклад, коліно, але майже скрізь прохання зняти очіпок викликало обурення та протести. Жінка не має права "світити волосом проти святого сонця". Деякі дослідники пояснюють звичай укривання жінками голови протиставленням сонця і зміїта уявленням, що змії небезпечні для сонця і здатні йому шкодити. Можливо, з цим віруванням пов'язані зображення жінки зі зміями на голові замість волосся на середньовічних малюнках християнсько-моралізаторського ха- V-
