вінок.ГребіньОдна з міфологічних моделей космосу подає світ у вигляді людського тіла. Тож після смерті божественного першоп- редка (Іміра у скандинавській міфології, Паньгу — в китайській, Пуруші — в індійській) дихання його зробилося вітром, із голови постало небо, а з ніг — земля, кістки перетворилися на гори, а дерева й рослини виникли з волосся. Волосся — це місце перебування душі, отже, все те, що стосується його захисту, покривання, розчісування, підстригання, набуває сакрального значення.Так було у стародавньому світі. Хоча й тепер, наприклад, американське плем'я уматілья відмовляється обробляти грунт, щоб не поранити тіла Матері-Землі. "Ви пропонуєте мені косити траву й жати хліб, щоб стати багатим, як біла людина, — каже індіанський пророк. — Але хіба я можу наважитися різати волосся своєї матері?".У численних творах українського фольклору волосся уподібнюється до рослин. У загадках волосся порівнюється з гаєм або ж густим лісом: "Густий ліс, чисте поле, два соболі" (волосся, лоб, брови). У купальській пісні дівчина, яка тоне, просить брата не косити трави, бо шовкова трава — то її руса коса. На дерева перетворюються в баладах прокляті батьками діти:А явір взяв промовляти:Не рви, ненько, талистенько,Бо то моє волосенько.А в казці герой, утікаючи з нареченою від змії, кидає позаду себе гребінець, і з нього виростає густий ліс.Гребінь, волосся ототожнювалися в давнину не лише з рослинами, а й з водою, небесною вологою. З мистецтва неоліту дійшли до нас умовні зображення дощу у вигляді хвилястих ліній або зигзагів, що асоціювалися з волоссям Великої Богині Неба. На стародавніх наскельних малюнках гребінь виступає як образ води, дощу. У старокитайському письмі "гребінь" означав "дощ". Широкі гребені по краях одягу на керамічних зображеннях жіночих фігур три- пільсько-кукутенської археологічної культури також вважають символами води.За оповіданнями з литовської міфології, Перкунас (бог-громо- вержець) виїздив зі свого прекрасного палацу й розчісував зелений дуб. Саме дощ був тим гребенем, що розчісував дуб, а також коси нашим дівчатам, котрі вибігали "на перший грім" намочити під зливою волосся, "щоб краще росло".Водяник і русалка, за уявленнями, також чешуть голову гребенем, і тоді йде дощ. Розповідають, що на березі часом можна знайти русалчин золотий гребінь. Той, хто спокуситься на золото й принесе його додому, матиме неабиякий клопіт: русалка ходитиме за ним доти, доки гребінець не повернуть — не вкинуть його у воду на тому місці, де взяли.Є й інші демонологічні персонажі, подібні до русалки, атрибутом яких виступає гребінь. Так, у білоруських повір'ях росомаха уявляється голою жінкою, що сидить на бобровій хатці з малою плачучою дитиною на руках і розчісує щучим гребенем свої розплетені коси. Побачивши людей, вона пірнає з дитиною у воду. Люди кажуть, що росомахою робиться жінка, яка стратить своє дитя й сама втопиться. Хакасам хазяйка води вбачалася в образі голої жінки, яка розчісувала золотим гребенем своє довге волосся. Вважали, що людині, котра знайде її гребінь, щаститиме все життя. Згідно з нижньогородським повір'ям, стерлядка має свого царя. Його помешкання, оздоблене коштовним камінням і перлами, розташоване у глибокій ямі на самому дні ріки. Там він живе зі своєю дружиною — водяною русалкою. Місячними ночами вона виходить на берег, сідає на камінь і розчісує золотим гребенем
своє зелене волосся, а стерляд- ський цар плюскається біля неї, тручись об її білу ноту. Якщо хтось із рибалок таке побачить, жодної рибки йому вже не впіймати.
Скіфський гребінь. Золото. IV ст. до н.е.
Гребінь, яким розчісували покійника, вважався нечистим. Його закопували в землю подалі від житла або кидали у воду. Гребінь клали до труни померлого, іноді навіть разом із вичесаним волоссям. Використання гребеня як ритуального предмета в похованні пов'язане з давньою традицією, що сягає індоєвропейської доби, коли було заведено ховати жінок разом із померлими чо-?и°в?кВД- У СЛ0ВЇ1Нархеологи фіксують обряд спалення вдів на поховальному багатті, починаючи із III ст. до н.е. Коли з часом убивство жінки було замінено іншими, імітативними формами жертвоприношення, дружина відрізала в себе пасмо волосся й покладала його до труни, що символічно засвідчувало її готовність супроводжувати небіжчика на той світ. У пізніші часи, бувало, потай підкладали до гроба чужий гребінець, власника якого намагалися відправити в тому ж напрямку.Звичай пускати (метати) на воду волосся також сприймається як жертвоприношення померлим предкам, до яких зверталися, наприклад, у ворожінні або гаданні.До Дунаю стеженька,Туди йшла молоденька.Над Дунайом стояла,Русу косу чесала,В тихий Дунай метала.Через гребінь можна було завдати шкоди, тому після розчісування дівчата старанно його ховали. Класти гребінь на столі або в якомусь видному місці не дозволялося, щоб уникнути прикрощів. Із тієї ж причини намагалися не впускати його додолу. Раніше не дозволялося мити й чесати голову в неділю, понеділок, середу й п'ятницю. Чому існували такі обмеження, тепер з'ясувати важко. У дні ворожінь дівчата клали гребінь під подушку й перед сном замовляли, щоб до них уночі доля прийшла косу чесати.У родильній обрядовості гребінь символізував жіночу долю. Коли дитині перерізали пуповину, хлопчикові це робили на сокирі (щоб із нього був добрий майстер), а дівчинці — на гребені від прядки. При цьому замовляли: "Крутиї гори,
