набуття іншого, вже сімейного, статусу. Тепер вона повинна була носити очіпок (або хустку). Коли вносили на короваї намітку або хустку, староста давав дозвіл починати покривання молодої. Наречена тричі відкидала хустину до порога, демонструючи тим самим, що дівування їй миліше. Дружки заохочували її співом, прославляючи вінок і його переваги над хусткою.Покривальниця плаче,Покриватись не хоче;Серпанок-поганок,Віночок-коханок...У домі молодої обряд найчастіше здійснювали її заміжні сестри, мати або жінки, які виконували роль "призначеної" на час весілля матері — "матки". Жінки ставали по обидва боки від молодих, похитували білою хусткою (на Буковині весільна хустка була червоного кольору) над їхніми головами, намагаючись поцілуватись. Дружба при цьому їм заважав, замахуючись великою дерев'яною ложкою. Поцілувавшись тричі, жінки покривали наречену. У деяких регіонах на молоду поверх хустки одягали шапку нареченого. Вважали великою ганьбою, якщо наречена скидала шапку. Під час цього обряду молода мала конче плакати: за родиною, за своєю дівочою волею. Часто наречена тримала в хустці цибулю, щоб викликати сльози, які набували ритуального значення.Хустка, або, як називає її весільна пісня, "вічне покривання", символізує тут владу чоловіка. Прикривати волосся — буквально — перекривати зв'язок зі своїм родом, предками. Недаремно в деяких регіонах (Волинь) молоду покривали двічі — у своєму домі й у чоловіковому: свекруха скидала з нареченої намітку, жбурляла її на піч (своєрідна жертва предкам, дух яких — біля печі) і зав'язувала її у свою. Тому в казках хустка переходить до рангу чарівних речей: "...а вона як махнула хусткою, море розійшлося...".Дівчата, котрі хотіли вийти заміж, на Покрову (14 жовтня), коли починався справжній сезон весіль, просили:Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку,Хоч онучею, хоч ганчіркою — хай не буду дівкою!Під час весільного обряду хустку використовували не раз. На сватанні дівчина перев'язувала хусткою парубкові руку або затикала її за пояс — на знак згоди бути його дружиною.У казці "Ялина-Доловина, що золоте волосся має" оповідається про те, як батько напророкував іще малому синові, ніби його долею буде золотоволоса Ялина-Доловина. Уже дорослий хлопець вирушає шукати свою долю-дівчину із золотим волоссям. Основа більшості чарівних казок — це відображення ритуалу ініціації (посвячення хлопців і дівчат у дорослі члени роду, їхнє навчання, випробування, символічна тимчасова смерть і нове народження, після якого вони отримують право на одруження). Отже, під час таких випробувань шукачеві Ялини-Доло- вини довелося чимало натерпітися. Золоте волосся Ялини-Доловини свідчить про її причетність до сакрального, потойбічного світу. Дорога до неї, як і взагалі в потойбіччя, довга. Знають цю дорогу хіба віщуни, яких оповідач згодом називає Сонцем, Місяцем і Вітром. Тільки третій дід-вішун розповів, що живе та дівчина на Шкловій горі, на шовковій траві. Узяти Ялину- Доловину собі за жінку може тільки той, хто заволодіє її хусткою. Ота гора зі скла ще раз підкреслює зв'язок із тим світом. Заволодівши хусткою і здобувши владу над Ялиною-Доловиною, герою вдається вивести її зі Шклової гори до "свого тата й мами".
Жінки у традиційних головних уборах
Староста в день весілля часто заводив молодих за стіл чи виводив із-за столу за допомогою хустки. Цей звичай мав захисне значення: торкатись голою рукою наречених, яких під час весілля ритуально прирівнювали до померлих, не можна. Хустками перев'язували жінок із чоловікового роду, обдаровуючи їх.Весільну намітку чи хустку українські жінки тримали "на смерть". Вихід наміток із "моди" часом пояснюють тим, що їх "баби побрали на той світ" — літніх жінок було заведено ховати в "за- витті": білій свитці й намітці.В інших народів хустка відіграє схожу роль. Так, у монголів вона означає єднання молодих під час одруження: наречені тримають її за різні кінці. У німців, за тірольським звичаєм, на весіллі мати дає дочці хустку для втирання сліз. Після одруження дочка кладе її на особливе місце в шафі — щоб ніколи за життя не
користуватись нею. Цю хустину жінка забирає з собою в могилу. Нею прикривають очі померлій.В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання. Коли козак гинув у бою, нею прикривали обличчя, щоб "орел очей не виймав". У відомій пісні співається:Дала дівчина хустину,Козак у бою загинув.Темної ночі накрили очі —Легше у бою спочинув.Із тим світом пов'язана червона хустка. За народним сонником, вона сниться до недуги. Червоною хусткою чи поясом зав'язували ворота після виносу мерця, щоб за ним "не пішли" бджоли, птиця, худоба. Шапка
Символіка шапки пов'язана зі стародавнім культом голови та волосся. Голова — вершина антропоморфної моделі світу. Окрім цього, голова вважалася основним місцем меншання душі, адже їй властива найвища святість, вона є вмістилищем розуму, центрів бачення, слуху, мови, дихання, харчування. І волосся мало сакральне значення: уявлення про те, що людину можна позбавити сили, обрізавши їй волосся, або зчарувати за допомогою волосин, поширені у всьому світі.Голова і волосся, за міфологічними віруваннями, потребували захисту від "недоброго ока" та посягань нечистої сили. У чоловіків оберегом від такої напасті слугувала шапка.За повір'ям, шапку, як і гребінець, забороняється класти на стіл.У багатьох
