помолитися за померлого. Подекуди пекли спеціальний обрядовий хліб: три менші або одну велику паляницю. їх іще називали "мисочками". На Хоминому тижні справляли "прощальну трапезу", проводячи померлих до їхнього царства.Про Навський Великдень є багато переказів. Опівночі тієї доби на звуки труби або дзвона, що б'є тричі, мерці встають із гробів і прямують до місцевої церкви. Попереду — священик, також померлий. Він виголошує молитву, після чого двері церковці самі прочиняються. Весь померлий люд увіходить і смиренно слухає незвичайну відправу. Біля вівтаря стоять принишклі померлі діти, тримаючи в руках крашанки, набиті клоччям (грубим волокном, що залишається на гребені під час вичісування конопель або льону). Такі крашанки, на відміну від звичайних, символізують світ померлих, вони порожні, а клоччя, придатне хіба що для виготовлення мішків та ряден, як і солома, уособлює тлін. Після служби всі христосуються й виходять із церкви. Виголосивши проповідь, священик зачиняє двері храму. Невдовзі піють треті півні, і мерці розходяться — кожен у свою могилу.За давніми віруваннями, живим не можна було бачити нічого потойбічного, це могло позначитися на їхньому здоров'ї, фізичному і психічному, на благополуччі. Зрештою, навіть призвести до смерті. Проте знаходилися сміливці, котрі вирушали такої ночі побачити мерців. Бувало, шо це траплялося випадково, через відьомські підступи або ж через тугу за померлим родичем. Так в одній із легенд старша сестра опівночі на Навський Великдень пішла до церкви, щоб побачити молодшу, яка померла напередодні. Зупинившись біля паперті, дівчина побачила свою покійну сестру, яка заходила останньою. Та теж одразу впізнала її: "Біжи додому, а то мерці тебе задушать!". Жива кинулась тікати, мерці — за нею. Дівчина встигла забігти до хати і розповісти про все, що бачила, проте опісля відразу ж померла. В кількох переказах оповідач застерігає озиратися, тікаючи в таких випадках. Мотив "озирання" поширений у багатьох казкових сюжетах та обрядах. З одного боку, він пов'язаний із табуюванням погляду, підглядання в особливі, ритуально значимі моменти життя людини — під час народження, весілля, смерті. З іншого — з уявленням про простір "за плечима" людини. Бо все, що перед очима, — видиме, все, що "за плечима", — невидиме, чуже, потойбічне.Тому новонароджене немовля, ще не охрещене, не можна класти матері "за плечима", або ж сама вона не повинна лежати, відвернувшись від дитини. Тому під час вінчання молодим не можна озиратися. Це пояснюють тим, що одне з них "оглядається за другим"; коли одне оглянеться, то друге вмре; жити добре не будуть; нічого не вестиметься в господарстві; діти помиратимуть; подружжя розійдеться. Йдеться про погляд у потойбіччя, який може спричинити смерть і нещастя. Тому в багатьох легендах про мерців живий гине, озирнувшись і побачивши мертвого, — власне, те, що живому бачити заборонено. Так, в одній із легенд оповідач пояснює, чому мертва мати на Мертвецький Великдень хотіла з'їсти живу дочку:Нащо б же вона її ззіла?— Так дуже зраділа, що побачила".Існували найрізноманітніші застороги щодо перебування на цвинтарі вночі будь-якого дня, не кажучи вже про Навський Великдень.Проте іноді після зустрічі з мерцями можна було залишитись живим. На Херсонщині, де Мертвецький Великдень відзначали вЖилавий понеділок, знали таку бувальщину: жили чоловік і жінка і була у них стара баба. Якось вона оповіла, що, заговівши наВеликий піст проти Жилавого понеділка і сховавши за губу сиру з вареника, можна побачити відьму. Вона нібито сама прийде до хати й розкаже, де, коли й чиїх корів доїла. Чоловік і взяв це собі на прикмету. Коли настало пушення, він так наївся та напився, що й задрімав над макітрою з варениками. Однак про відьму не забув, заховав для неї сиру, як і було йому сказано. А далі почув чоловік дзвони. Та й не зауваживши, що вже північ, рушив до церкви. Увійшовши та знявши шапку, помітив одного чоловіка, вже померлого, а далі зрозумів, що то повна церква мерців. Не встиг він оговтатись, як мерці кинулись до нього із криками: "Дай, дядьку, вареника! Дай, дядьку, вареника!". Злякавшися, що не набере вареників на всю мертвецьку братію, чоловік почав хреститися і молитися. Проте, звісно, на Мертвецький Великдень померлі ні хреста, ні молитви не бояться. Так би й розірвали його, але тут півень: "Ку-ку-ріку!" — і все те не знати де й ділося. Чоловік ковтнув половину свого вареника, утерся та й пішов додому.На Харківщині четвер Великоднього тижня називали Мавським Великоднем. У цей день тут вшановували мавок — померлих нехрещених дітей. Вважали, що в цей час вони виходять із води й залишаються на землі аж до Трійці. Баба-Яга
Коли йдеться про Бабу-Ягу, в уяві постає казковий образ, який неможливо сплутати ні з яким іншим. Хоча разом зі страшними історіями, що ними й досі лякають маленьких дітей, — про згорблену, зморщену, потворну стару з кістяною ногою і гачкуватим носом — пригадуються казки, в яких Баба-Яга допомагала героєві й рятувала його від смерті: без Яги він ніколи не знайшов би дороги до тридев’ятого царства, не здолав змія і не здобув би чарівної нареченої.Баба-Яга в народних уявленнях постає у вигляді змії, відьми, знахарки, жриці, баби-бранки, мерця — залежно від того, як змінювався в різні епохи світогляд наших предків, а заодно й місце жінки в житті слов'янства. Пов'язана вона, як це зазвичай буває в міфології, з життям і смертю.
