100 найвідоміших образів української міфології

побачити відьму, ставили в кутку хати дзеркало.Деякі демони своїм поглядом можуть убивати, а якщо побачать свої очі у дзеркалі, самі гинуть. Відомий сюжет давньогрецької міфології про перемогу Персея над Горгоною Медузою, коли він спрямував свій блискучий щит (дзеркало) в напрямку її вбивчого погляду (за іншими варіантами міфу, герой сам стежив за Медузою у дзеркалі щита й тільки так зміг підкрастися, щоб уникнути дії її смертоносних очей і відрубати їй голову).Відображаючись у дзеркалі, втрачають свою силу й інші демонічні персонажі. Тому дзеркало слугувало оберегом від нечистої сили: його вішали в хаті й хліві, носили за поясом, клали під голову дитині, використовували у весільному обряді.      ДЕМОНІЧНІ

ІСТОТИ

На відміну від богів — міфологічних образів вищого рівня, — демони ("нижча міфологія ") збереглися в народних віруваннях та усній поезії українців донині. Можливо, колись ці мавки, водяники, русалки, вихори були богами й духами, хазяями землі, води й повітря, але християнство скинуло їх із п 'єдесталу пошани.Більша частина розгалуженої системи української демонології веде своє походження від мерців — неприкаяних душ не похованих за звичаєм покійників — самогубців, утоплеників, вішальників, проклятих або померлих нехрещеними дітей.Існують ознаки, за якими можна розпізнати демонічних істот. Передусім це тілесні аномалії: зависокий або замалий зріст, асиметрія тіла: одноногість, одноокість, кульгавість. Виявити нечисту силу допомагає також колір волосся, одягу тощо. У нечистої сили він здебільшого червоний: червоні чоботи, пояс, шапка (шапка — в чоловіків-бісів; натомість характерною ознакою жіночих персонажів є довге розпущене волосся). Крім червоного, зі смертю бувають пов'язані червоний і білий кольори. Часто в нечистої сили незвичайний голос — хриплий, дуже низький або високий; вона регоче, свище, пищить.Деякі з демонічних істот мають людський вигляд, інші — зооморфний. Є такі, в зовнішності яких поєднуються і тваринні, й людські риси. Ще інші — зовсім невидимі (як блуд, вихор).Для більшості демонологічних персонажів характерним є вміння передбачати майбутнє і знати минуле. Вони володіють таємницями чарування, розуміються на травах.      Русалка

Учені й досі сперечаються, хто ж вони — русалки? Одні вважають їх дівами родючості, яких із приходом християнської віри зарахували до нечистої сили, інші вбачають у них покійників, що померли "не своєю", передчасною смертю, а ще ініні кажуть, що це найкращі дівчата, яких приносили в жертву богам, аби задобрити їх, забезпечивши собі спокійне і благополучне життя.Русалки живуть у лісах та на полях — скрізь, де колись ховали небіжчиків, які наклали на себе руки, й померлих наглою смертю. В народі про русалок також розповідають, що це маленькі діти, які померли нехрещеними й були до семи років потерчатами. Інші кажуть, що русалки — це дівчата-потопельниці, а в деяких місцевостях України ще й уточнюють: саме ті, хто втопився на Трійцю. Мешканці Карпатських гір знають нявок — дівчат із дивовижно гарними обличчями та "отвореною" (відкритою) утробою на спині. У полях живуть мавки — прекрасні істоти з розпущеним волоссям, яке сягає нижче колін. В українському фольклорі русалками бувають і чоловічі персонажі, а також, рідко, літні жінки.Після довгого зимового сну русалки з'являються на Троїцькому тижні (через сім тижнів після Великодня). Вони вигулькують із води, бавляться у вербовому гіллі, в лісі облюбовують дуби та берези, роблять гойдалки, щоночі гойдаючись на деревах, стрибаючи та плескаючи в долоні. Усім відомо про чудесний звабливий сміх русалок: ним вони заманюють молодих хлопців і, лоскочучи, змушують сміятися до смерті. Іноді розповідають і пікантні подробиці: русалки лоскочуть парубків своїми персами. За допомогою лоскоту вони намагаються "розпізнати" живого. Адже сміх — це ознака життя. Таким самим чином мерці виявляють живого і в північноамериканському індіанському міфі: героя, який пробирається до царства мертвих, де мешкають предки-тварини, — лоскочуть. "Тоді весняний лосось сказав: "Невже ви не бачите, що він мертвий?". Але той не повірив і промовив: "Полоскочімо його, тоді ми побачимо, живий він чи мертвий".Зловісне, темне начало, притаманне русалкам, виявляється і в їхніх дивних вигуках: "Дайте мені волосинку зарізати дитинку"; 'Ух, ух, солом'яний дух". Сама солома (символ віджилого, з чого вже вилущили зерно-життя) також вказує на зв'язок русалок із по- тойбіччям. З іншого боку, "солом'яний дух" ріднить русалок із рослинністю, полем, урожаєм.Русалки можуть підступити до чоловіка тільки ззаду, бо спереду — захищає натільний хрест. Розповідають, що хлопець, який хотів побавитися з русалками й залишитися живим, вигадав, як можна убезпечитись від них. Надягши одразу два хрести й перекинувши один із них на спину, він місячної ночі вирушив на пошуки чарівних дівчат.Захистом від русалок слугують також полин, любисток або татарське зілля, від нявок — часник. Русалка кидається до дівчини й запитує: "Полин чи петрушка?" ("Полин чи м'ята?"). Якщо та відповість: "Полин" — русалка втече. Якщо ж — "Петрушка" чи "М'ята", то русалка скаже: "Ти моя душка!" або "Тут тобі й хата!" — і з реготом залоскоче дівчину