на жіночий. (190) Люди були тоді на вигляд круглясті — спина й боки сходилися в коло, рук мали по чотири кожний і ніг стільки ж, як і рук; на круглій шиї мали по два, цілком однакові обличчя; обидва дивилися в протилежні боки з одної голови; вух було по чотири, соромітних членів — два, і всього іншого було так само, як легко можна собі додумати, щоб уявити собі цілий їхній образ. Ходили такі люди просто, як тепер, але — в обидва боки; коли ж хотіли, щоб швидше — перекидалися і знову ставали на рівні ноги; а що мали тоді по вісім кінцівок, (b) від яких могли відштовхуватися, то котилися дуже швидко — як та куля. Було їх три роди, такими були тому, що чоловічий рід походив від сонця, жіночий — від землі, а той, що поєднував обидва — від місяця, бо місяць має в собі щось від одного і другого. А щодо круглої подоби цих істот і їхньої кулеподібної ходи, то це тому, що вони схожі до своїх прародичів. Страшні своєю могутністю й силою, вони мали великі задуми і насмілилися навіть зазіхнути на владу богів. Те що Гомер говорить про Ота й Ефіалта, це про них сказано, (с) бо вони вже почали спинатися на небо, аби повергнути богів. І ось Зевс та інші боги почали радитися, що треба зробити з тими людьми, і не знали: не вбити ж їх, як колись гігантів, спопеливши блискавицею, — тоді боги позбавили б себе почестей і жертвоприношень від людей, — але й подібного зухвальства було вже занадто, щоб його терпіти. І тут Зевс, насилу щось придумавши, каже: (d) — Здається, я знаю один хитрий спосіб, щоб вони залишались людьми, але, втративши трохи на силі, припинили неподобства. Зараз розсічу їх, — каже, — навпіл — і вони раз, що стануть слабшими, раз — кориснішими для нас будуть, бо число їх побільшиться вдвоє. Ходитимуть просто, на двох ногах. Якщо й після цього вони надумають показувати своє зухвальство і не захочуть сидіти тихо, я знову, — сказав він, — розсічу їх навпіл і тоді вони застрибають на одній нозі. (е) Сказавши таке, він порозрізував людей на дві половини — так розділяють плоди горобини, щоб засушити їх, або подібно розрізають тонкою ниткою яйце. І кожному, кого Зевс розітнув, Аполлон, за його наказом, мав повернути в бік розтину лице і половину шиї, щоб, маючи перед очима своє каліцтво, люди стали покірніші, а решту наказав вигоїти. І Аполлон повертав лице кожному і, стягуючи з усіх боків шкіру до того місця, яке тепер називаємо животом, (191) розпростовував у такий спосіб складки і, залишаючи один отвір, зав’язував його посередині живота, — це місце називаємо пупком. Так само розгладив всі інші складки і розпростував груди, маючи для того таке знаряддя, яке тримають шевці, коли на правилі виправляють шкіру. Там, де живіт, і біля пупка, він залишив трохи складок — на пам’ять про пережиті страждання. Коли людську природу було розділено таким способом на дві половини, кожна половина бажала собі поєднатися із втраченою — вони припадали одна до одної, обіймалися і, прагнучи зростись в одне, (b) вмирали від голоду і неробства, бо одна без другої нічого не хотіла робити. І коли одна половина вмирала, а друга лишалася, та, що залишилась, вишукувала собі іншу половину і завмирала в її обіймах, незалежно від того, зустрілась їй половина цілої жінки, тобто те, що ми називаємо жінкою, чи цілого чоловіка. Так вони загибали. Змилувавшись над ними, Зевс, придумав новий спосіб — переставити їхні соромітні члени, щоб були спереду. Бо досі [як були цілі] мали їх на той бік, що й лице — і зачинали, і народжували не один в одному, а в землі, як цикади. (c) Отже, переставив наперед їхні члени і зробив їх родження обопільним — через чоловіче начало в жіночому, для того, аби в поєднанні, коли чоловік із жінкою зійдеться, зачинався і продовжувався їхній рід; коли ж зійдеться чоловік із чоловіком, щоб мали від цього щонайменше задоволення і, скінчивши, повертались до роботи і дбали про інші життєві турботи. Отож, відтоді взаємна любов всаджена в природу людей. (d) Зводячи їх разом у первісну природу, Ерос намагається зробити з двох одне і зцілити людську природу. Кожен-бо з нас є половиною людини, розділеної на дві камбалоподібні частини — з однієї дві. Тому кожен вічно шукає своєї половини. Чоловіки, які є частиною тієї єдиної колись істоти, що називалась андрогіном, мають особливу пристрасть до жінок, більшість із них — перелюбники. (е) А знову ж таки, жінки, що ведуть своє походження від роду андрогінів, кохаються з чоловіками — то страшні розпусниці. Жінки ж, які є половиною колишньої жінки, переважно байдужі до чоловіків, їх більше приваблюють жінки; від них і походять жонолюбниці. І чоловіки, — ті, що є половиною колишнього чоловіка, захоплюються всім чоловічим. Ще в дитячому віці, як частинки істоти чоловічого роду, вони люблять чоловіків і їм подобається лежати й обійматися з чоловіками. (192) Ці якраз найкращі з хлопчиків та юнаків — то справжні мужі за природою. Дехто, правда, говорить, що вони сорому не мають, але то брехня. Поводяться так не тому, що безсоромні, а тому, що достатньо відважні, сміливі і, як личить справжньому мужеві, певні себе, щоб любити свою подобу. І цьому є вельми переконливий доказ. (b) У зрілому віці лише такі мужі присвячують себе державним справам. Змужнівши, вони любляться з юнаками, позбавлені від природи потягу до шлюбу чи плодження дітей. До цього їх приневолює звичай, вони ж радше задовольнялися б спільним життям із собі подібними, не знаючи жінок і шлюбних зв’язків. Завжди радісно приймаючи споріднене начало, такий муж стає палким поклонником юнаків і другом закоханих у нього. (с) Коли випадково зустрінеться такому мужеві, що любить юнаків, його половина, тоді починає раптом відбуватися між ними щось дивне — вони відчувають таку близькість і любов, що навіть на короткий час не хочуть розлучатися один з одним. І люди, що разом перебувають все життя, не могли б, мабуть, сказати, чого вони, власне, один від одного хочуть. Хто б подумав, що то тільки
Вы читаете Бенкет
