- Ой, лелечко, браття!.. Ґвалт! - заверещав ткач Бублик, вилетівши з-за столу, куди заліз було в пошуках капшука з тютюном. - Це не Явтух! Це, браття, таке, чого й не назвеш! У нього з-під свитки виглядає хвостяра собачий! Дивіться!
- Чорт! Чорт! - загалайкали всі і в один мент розбіглися з хати хто куди.
Тої ж миті у нечистого Явтуха спала з голови шапка І на лобі блиснула пара срібних ріжок. “Так ось це хто!” -отерпла Найда і безсило притулилася до стіни.
Чортик, що його ми покинули напризволяще в лапах розлюченої відьми, якось таки вирвався і, летючи, мов стріла, на землю, думав: “Ото стара карга! Вирішила, що я дівок тягаю! Я ж тобі покажу!.. Ось махну зараз на млин та влаштую забаву. Побачимо, чи не відіб’ю мельниківну у цього вітрогона! Не намарно ж мені відьма всю бороду вискубала!”
Як задумав, так і вчинив. А далі ви й самі вже знаєте.
А що ж було зі справжнім Явтухом?
Летючи додолу, він уже молився за душу свою і прощався з коханою, кожної хвилини чекаючи гепнутися на якийсь рогатий пень чи камінь, але, на свій подив, раптом відчув під собою щось м’яке.
Таке трапляється воістину раз на тисячу випадків - наш Явтух потрапив у копицю сіна і потонув у ньому по саму шию. Переконавшись, що усі ребра цілі, парубок випорпався на поверхню, ліг на копиці й подивився униз...
Неподалік під копицею палахкотіло багаття. Над вогнем висів чавунець, а довкола смалили люльки кілька чумаків.
- Дай Боже здоров’я, пани-брати! - гукнув Явтух.
Чумаки, не підносячи голови, не ворухнувши ані плечем, ані вусом, в один голос відказали:
- І тобі дай Боже!
- А я до вас!
- Ласкаво просимо! - відповіли чумаки, спокійно попихкуючи у свої люльки.
Явтух встав на копиці, обсмикав на собі спідницю, поправив коралі і юпку і звернувся з такою мовою до чумаків:
- А погляньте-но, добрі люди, в чому я!
Чумаки повиймали з ротів люльки і підвели голови.
- Гарно? - спитав Явтух.
- Гарно!
- І черевички гарні?
- Гарні!
