Тиша. Ні голосів, ні звуків. Енергетичний фронт розсік усі ментальні канали комунікації. Тиша з тиш. Мегатиша. Тільки жук почав чимось клацати, а в умивальник падали краплі води. Зі стогоном Ягин випростався і, зусиллям волі долаючи пекучий біль у підребер'ї, швидкими кроками рушив до виходу з музею. В акваріумі квиткової каси спав охоронець. Спав міцно. Хтось виявився кращим майстром гіпнозу.
На терасі не було жодної живої душі. Ані Севти, ані екскурсантів. Дощ періщив на повну силу. Сіра стіна води оточила будівлю музею.
«Севта-Тара!» — беззвучно покликав він, уже відчуваючи смертельну порожнечу, яка оселилася під його серцем. Порожнеча і біль не ворогували між собою, а завойовували його тіло, просуваючись по нервових каналах двома незалежними бригадами.
Десь поряд ударила блискавка, остаточно руйнуючи його спроби
Ягин повернувся до музею, обійшов будівлю, оглянув гаражі, трансформаторну, майстерні та галявину зі скіфськими і половецькими бабами. Мокрі боввани безжурно дивилися на його відчай. Задрижений і зболений, він знову зайшов до музейного приміщення, проминув сплячого охоронця й оглянув експозиційні кімнати. Севту він знайшов у третій. Вона лежала на підлозі за довгою вітриною, в котрій спочивало ікло велетенського мамонта. Шия Жриці була химерно вивернута, осклілі очі дивилися на вертикальний стенд, де художник коричневою сангіною намалював стоянку первісних людей. Серед троглодитів і мумачих кісток[128] він зобразив жінку з лупатими очима, разюче схожу на Праматір Йіму.
«Йохані мамонти… — до голови Ягина, як часто буває у таких випадках, забігла найдурніша з принагідних думок. — Мамонти — вони ж теж слони, тільки волохаті…»
Ягин опустився на коліна перед трупом. Дощова вода з його волосся зволожила воскове обличчя колишньої «ляльки». Він стояв на колінах вже хвилини зо три, коли біль вдарив його у нервовий вузол, розташований над другою чакрою. Ніби безжальні щелепи шамарая прокусили хребет; Ягин осів на правий бік. І тільки тепер побачив зменшену копію Жезла Сили — статуетку Золотої Карни, яку кати поставили за кілька сантиметрів від розметаного по підлозі волосся відступниці.
Замість епілогу-І. Лондон. Ніч.
Коммодор Деспер'є у супроводі двох Паладинів зайшов до кабіни ліфта. Вона швидко рушила вниз, проминула кілька підземних поверхів лондонської резиденції Ордену і зупинилася на передостанньому рівні, де знаходилася Крипта — середньовічне святилище, споруджене в міських катакомбах за наказом сорок четвертого Коммодора Вільгельма Гавзеліуса.
Деспер'є неквапно пройшов Коридором Сутінкових Лордів, який прикрашали старовинні кам'яні статуї видатних лицарів і самого Гавзеліуса. Погляд Коммодора на мить затримався на одній зі статуй. Вона зображала Маргадака — видатного Майстра Зброї і сьомого носія свідомості Дракона, який жив у сімнадцятому столітті й ціною власної плоті знищив лиходійний ковен Курана. Гранітний Маргадак стояв у грізній позі, напіввитягнувши з піхов меча.
Один із Паладинів цифровою карткою відімкнув двері Крипти. Лицарі зі знаками пошани проминули вівтарі й гробниці розкішної високої Панцирної зали, прокрокували надмогильними плитами каплиці Constellation[129], і сходами зійшли на останній рівень святилища, до Забороненої кімнати. Вона була низькою і просторою. Її стелю підтримували прямокутні колони, а стіна з товстого скла ділила кімнату на дві нерівні, частини. За склом, на великому мармуровому столі, лежали оголені тіла молодого чоловіка і дівчини. Над ними схилився Майстер Буття. Його помічники чаклували навколо складних пристроїв, побудованих з металу кольору темної бронзи. У світлі галогенових ламп тіла на столі здавалися намащеними жиром.
