— Це ж уперше ми повертаємо двох одночасно? — спитав Коммодор в того Паладина, який відчинив двері Крипти.
— Вперше за багато століть, Владико, — підтвердив лицар. — Майстер Буття подолав значні перешкоди задля виконання вимоги Дракона. Великий Дух зазначив у кількох видіннях, що тіло для його супутниці має бути досконалим за формою, незайманим і з рудим волоссям.
— Тут, у Британії, чимало рудих дівок, — зауважив Коммодор. Зауваження було недоречним і навіть не вельми коректним, але жодна зморшка не здригнулася на суворих обличчях Паладинів. Орденська дисципліна базувалася на безумовному підкоренні керівникам, навіть якщо останні не мали розуму і чеснот великого Гавзеліуса.
— Але ж, Владико, за кілька місяців знайти руду незайманку з модельними формами і відповідною графікою свідомості! — Паладин похитав головою. — Погодьтесь із тим, що наші брати цього разу зробили більше за можливе. Окрім того, примха Дракона заскочила нас зненацька: у попередніх поверненнях він ніколи не вимагав забезпечити його транспортальною супутницею. До речі, вам відомо, хто вона?
— Ні.
— А яким ім'ям її викликано?
— Ім'ям «Безіменна».
— Сюрприз від Лорда Ящера, — докинув другий Паладин.
— Може, це дух драконячої самиці? — припустив Коммодор.
Лицарі перезирнулися, але не ризикнули ані підтвердити, ані спростувати припущення свого лідера. Тим часом Майстер Буття і його помічники звузили коло навколо мармурового столу. Вони мовили таємні мантри повернення, древні закляття виклику з потойбіччя блукаючих духів сутінків і надвечір'я. Скляна стіна не пропускала звуків; трійця лицарів могла бачити лише, як ворушаться губи орденських жерців. Потім Майстер Буття нахилився над чоловічим тілом і щось прошепотів над його правим вухом. Потім те саме він зробив над вухом жіночого тіла. Його помічники впали на коліна, вшановуючи тринадцяте повернення найдавнішого зі свідків підсоння.
Майстер обернувся до скляної стіни і підняв руки з відкритими долонями на знак успіху. Коммодор відповів йому благословляючим знаком. Лицарі залишили кімнату: мине ще не одна година, а може, й не один день, заки нові мешканці тіл навчаться керувати подарованою плоттю.
«Як ти
«Я ще нічого не відчуваю. Темрява. Порожнеча. Мені страшно».
«Не бійся. Ще не настав час для пробудження відчуттів. А теперішній Майстер Буття досить вправний. У мене перед очима вже з'явилися червоні кола. Не встигне планета зробити півоберта, як ми побачимо наші нові тіла. Сподіваюся, моє буде кращим, ніж минулого разу».
«Нехай пребуде з тобою, о Великий Драконе, благословення Повзучих Отців!»
«І з тобою, Жрице».
«Дай мені ім'я, Червоний».
«Коли ми володітимемо Каменем, Богиня сама дасть тобі ім'я. Це її право. Нехай Духи Повзучих Отців вбережуть мене від порушення прав Богів».
«Я вже колись володіла Каменем, але чомусь не отримала імені. Тепер я для Богині відступниця і ворог, вона не дасть мені імені».
«Складні, заплутані шляхи Сили; і майбутнє не приходить звідти, звідки його очікують».
«Тоді я сподіватимусь, Червоний».
«А я чекатиму, Жрице».
Замість епілогу-ІІ. Монастир Цутрул Пхук. Західний Тибет. Ранок
Хмара, що цілу ніч висіла над перевалом Дролма Ла[130], сповзла на півкілометра нижче і впустила до свого лона біле сонячне сяйво. Від цього навколишні скелі стали густо-гірчичними, тіні від
