— Ні, не криваві, — Дворська знов потягнулася до пачки з цигарками. — Але деякі речі не варто згадувати.
— Комусь від того буде шкода?
— Можливо.
— Але ти цим людям нічого не винна.
— Мабуть.
— Совість замучить?
— Йди ти!..
— То був скарб? Золото?
— Золота там було небагато, — Дворська зробила глибоку затяжку. — Там було кілька цікавих поховань. Цікавих скорше для науковців. Одне дуже давнє, жрецьке. Якоїсь доісторичної жриці. Дуже пошкоджене поховання, частково розграбоване, з розмитою поховальною камерою. І ще кілька пізніших, теж жіночих, в іншому кургані, поряд із тим. Мій колишній казав, що ті два кургани є видатними «місцями сили». І сільські відьми, які вміли цю силу відчувати, зробили там собі таємний сімейний некрополь. Їх тоді попи забороняли ховати на християнських цвинтарях. Вони були прокляті. А відьми знайшли місце сили і там ховали своїх. Кілька поколінь. Козацька доба.
— А в могилі тої жриці щось було?
— Щось було. Але небагато.
— Жриця була бідна?
— Ні, навпаки. Жриця була найвищого рангу. Але грабіжники там добре попаслися. Могилу пограбували за давніх часів. Ми вже підбирали ті крихти, яких вони не побачили. Там був зсув ґрунту. І частину прикрас із бічної камери було зміщено на півтора метра вбік, перемішано з глиною, камінням. Тому грабіжники не все знайшли. Дещо залишилося.
— Що саме?
— Фрагменти прикрас.
— Їх не занесли до офіційного звіту? Вкрали?
— Я не знаю. Не цікавилася. Щось занесли, щось, можливо, ні. Якби дуже хотіли вкрасти, могли б нічого не заносити. Дев'яносто другий рік. Бардак ще той… Були старші групи, вони все вирішували, за все те відповідали. У них запитуй.
— Запитаю.
— Хотіла б я те бачити.
— Що?
— Як тебе пошлють на три літери.
— Я знаю, як і про що запитувати.
— Не боїшся?
— Ні.
— Боже помагай.
— А ти бачила ті прикраси?
Дворська заплющила очі. «Не скаже», — подумав Мітелик, але та раптом посміхнулася комусь невидимому, різко — немов глибоким ковтком — втягнула в легені сигаретний дим, захлинулася ним, відкашлялась, а потім сказала:
— Дещо бачила.
— Що?
— Який ти… І чого це я раптом тобі усе розповідаю? Розслаблена сексом стара вчительоха, так?.. — Дворська знов посміхнулася і знов зробила глибоку затяжку. — Я бачила тільки кульчик з обсидіаном та золотого грифона.
— Грифона?
— Лев з головою птаха. Скіфо-іранський стиль. Навіть більш архаїчний, ніж у кримських курганах. Це була унікальна знахідка.
— Він був схожим на дракона?
— На дракона? Чому «на дракона»?
— Ну… З довгим хвостом, пащею.
— Для тих, хто не розуміє…
— Ясно. А там був лише один грифон?
— Я бачила одного.
