— Вербенко показав?
— Тобі не все одно хто?
— Все одно.
— Допит закінчено, пане слідчий?
— Ще одне питання. Вибач. Ти знала таку аспірантку Ірину Маргель?
— Це та, яку вбили разом з Робертом?
— Так, пані вчителько.
— Я з нею не була близько знайомою. Вона з'явилася на кафедрі роки три тому. А до того я в неї не викладала. Та ще сучка була, прости Господи. А що, вона якось пов'язана з отим скарбом? Її вбили за оте золото?
— Я не пан слідчий. Я просто збираю матеріал для книги.
— Дурою мене вважаєш?
— Ні, але я дійсно…
— Не тринди, чмока. Про те золото знали лише кілька людей. Звідки ти про нього знаєш? Ти з контори?
— Ні.
— Чорний археолог?
— Ні.
— Тоді звідки знаєш?
— Я ж кажу, дехто ще пам'ятає дев'яносто другий.
— Хто?
— Це таємниця.
— Але ж я тобі розповіла.
— А чому ти назвала Ірину Маргель сучкою?
— Не з'їжджай з теми, чмока.
— Вона теж любила професора?
— Вона всіх любила, хто мав гроші і владу.
— Всіх?
— Всіх, всіх… Але я тобі про такі речі розповідаю, а ти? Все. Крапка. Відмазки вже не пройдуть. Колися, хто тобі розповів про Відьмину Могилу?
— Роберт.
— Нє звізді.
— Я ж кажу: Роберт. Ми були друзями.
— Щось я тебе не пригадую серед його друзів. Я ж усіх його друзів знала, як облуплених.
— То було ще до університету. Ми разом з Бобом вчилися У школі. В одному класі. Він був моїм найкращим другом. Не віриш, зайди на «однокласники.ru»…
— Боже, боже! — Дворська роблено розсміялася. — Вчилися вони разом! І він тобі про таке… Боже! Робік був таким звіздуном? Не вірю… — вона різко брикнула ногою, немов десь під ковдрою причаївся покійний Боб. — Добалакався пацан. Дотрєпався… Старий би його вбив.
Кілька хвилин вони мовчали. Лише чути було сердите сопіння Дворської.
— Звіздун і сучка, — тихо, ніби розмірковуючи вголос, промовив Мітелик. — Чим не солодка парочка?
— Не тобі судити.
— Чому?
— Ти всього не знаєш.
— А чого я не знаю?
— Те стерво його приворожило. Загіпнотизувало. Спочатку старого, а потім Робіка.
— Вона була ворожкою?
— Ворожкою? — Дворська похитала головою. — Чмока, вона була таким махровим стервом, що тебе на таке й у страшному сні не пропре. Рудою драною сукою. Вона такими Робіками крутила, як циган сонцем. Кобелі за кілометр слиною стікали…
— А старий професор?
