Інтерлюдія. Рим. Опівдні.
Паладин Храму обрав для зустрічі зі Стражем невеличке літнє кафе на Віа Оттавіано. З його майданчика було видно сіре громаддя Леонінського муру, що оточував Ватикан. Строката черга туристів тяглася вздовж муру до музейної брами. Паладин присів за кутовий столик і замовив ірландське віскі без тоніку. На майданчику майже не було відвідувачів. Лише дві старі німкені за сусіднім столиком пили каву й підсміювалися, розглядаючи щось кумедне в екрані портативної відеокамери.
Спека підказала Паладинові сорт сигари. Він видобув з портсигара хрустку «Ноуо de Monterrey» і пірнув у її імбирно- шкіряні аромати. Насолоджуючись, Паладин не відразу зауважив наближення Стража і його супутника. Щоби привітатися, Паладин незгабно відвів руку з сигарою. Важкий ціліндрик попелу впав на столик, за котрим сиділи німкені. Ті замовкли і зміряли усю компанію недружніми поглядами. Страж чарівно посміхнувся стареньким:
— Entschuldigen Sie bitte! Mein Kollege ist so undeschickt[22].
Одна з німкень відповіла посмішкою на посмішку:
— Oh, alles ist gut. Keine Sorgen. Wir sind genug feuerfest[23].
Паладин, який не розумів німецької, під час цих перемовин розглядав супутника Стража, невисокого чоловіка з рудим волоссям і міцно стиснутими вузькими губами. Йому не сподобалися очі рудого: світло-прозорі, невиразні, «риб'ячі». У цих очах Паладин побачив холодну зосередженість, яка неприємно контрастувала з яскравим травневим сонцем, бадьорими звуками вулиці й запашним сигарним димом. Стражів супутник був наче шматком сірої криги, покладеним на літній лісовій галявині. Також важко було визначити його вік. Йому могло бути тридцять, могло й п'ятдесят.
Страж і рудий замовили чай із льодом. ГІаладинові передалося напруження прибулих, вони, очевидно, налаштувалися на серйозну розмову. Можливо, це відчули навіть німкені, які швидко допили свою каву, розплатилися готівкою і пошкандибали в напрямі метро. Рудий провів їх недовірливим поглядом.
— Їхня камера була включена на зйомку чи мені лише здалося? — спитав його Страж.
— Так, принаймні в останні хвилини.
— Це зле.
Рудий лише знизав плечима. Паладин ще раз подивився на потік туристів, з яким злилися німкені. «Це вже занадто! — подумав він. — Може, вони такі підозрілі, бо старі розрахувалися кешем? І що з того?»
— І як ви прокоментуєте останні новини зі Східної Марки? — звернувся до Паладина Страж.
— Як прокоментую? — Паладин зауважив, що той не вважав за необхідне відрекомендувати йому свого супутника. — Напевне, так прокоментую: фірма-конкурент проявила себе.
— А ваші люди, навпаки, знову себе не проявили.
Паладин поклав сигару на попільничку. «Ага, значить, Коммодор не збирається обговорювати зі мною подальші дії. Він уже все вирішив, — зрозумів він. — А рудий, певно, є ще одним орденським Стражем, помічником Майстра Зброї. Представник Коммодора привів на зустріч помічника ката. Кого ж тоді запросить на офіційну аудієнцію сам Коммодор? Самого Майстра?» Вголос він сказав:
— Їх не попередили про те, що «гостя» може бути такою небезпечною.
— Ви й надалі заперечуватиме свою недалекоглядність?
— Ні, Страже, не заперечуватиму. Це моя провина. Мені не вдалося скоординувати роботу наших нових друзів і людей Полковника.
— Мені доповіли, що та ваша «гостя» вбила чотирьох охоронців і власницю будинку, потім зустріла невідомого, обеззброїла, допитала і відпустила його. Жінка-воїн. Геродотова амазонка. Американські блокбастери відпочивають… І хто ж цей «невідомий»?
— Його обличчя відеокамери не зафіксували. Ми з'ясовуємо, хто він. Слідчі знайшли у сусідньому будинку дещо цікаве. Швидше за все, той, кого ми називаємо «невідомим», облаштував там спостережний пункт.
— Стежив за будинком?
— Так.
— Як довго?
