на висоти і зікурати[112]'.
А що роблять чаклуни «синьо-білих»? Невже зараз десь у небі над столицею вступають у бій енергії протидіючих сил? Невидимі битви. Як вони впливають на видимі події? Ті політики, яких ми щоденно бачимо на екрані телевізора, — це маріонетки в руках магів, чи, навпаки, маги обслуговують містично сильніших за них вождів?
28 грудня 2004 року
С. виконав обіцянку. Камінь знову у нас. Наша М. обіцяла все розповісти. Чекаю її на новорічний стіл. В. уже розмовляв з М. Каже, що вона дуже стомлена, застуджена і лежить удома з температурою. Я спочатку боявся, що нам повернуть копію, але Камінь справжній. Я це відчуваю. Все інше — другорядне…
3 січня 2005 року
Дещо вже можна підсумувати. Керувати егрегором одна людина не здатна. Потрібне те, що називають «відьмацьким колом», — група з п'яти або й більше відьом, які стоять у колі (на променях пентаграми?) і тримаються за руки. Так, напевне, як показують у дурнуватих американських фільмах про відьом. Те, що розповідає М. про застосування містики політичними силами, розчаровує. Невже усе відбувається так грубо і примітивно? Я у страшному сні не міг собі уявити, що політичні сили рекрутують сотні екстрасенсів і чаклунів для свого захисту і впливу на маси. Що існують тверді розцінки за ці «послуги» і т. ін. Найсмішнішим є те, що М. не впевнена, що Камінь на щось таки вплинув. Мабуть, ми чогось не розуміємо. Давні жерці були справжніми майстрами, а ми, недолугі самоуки, що намагаються мавпувати їхні дії. Навіть не мавпувати, а лише кривлятися. Як це все вбого. Єдина втіха: С. обіцяв перерахувати гроші на експедицію відразу після Різдва.
М. розповіла, що у Києві дуже цікавляться феноменом «відьмократїї» в Галичині. Якісь дослідники (?) встановили, що в деяких селах (називалося село М-в у нашій області), відьми є неформальною сільською владою. Дехто вважає, що тутешнє християнство завжди було поверховим, декоративним, а під тонким шаром попівщини жило-квітнуло старе добре українське язичництво! В. зауважив щодо цього, що в нас ніколи не було інквізиції, не було свого «Молота відьом» і шаманізм ніколи не втрачав реального впливу на життя села. Можливо, теперішні мольфари і сільські пристрічанки є звироднілими нащадками великих жерців фракійської і кельтської епох? Ці «відьмократичні родини (роди)» варті окремого дослідження.
М. сильно змінилася. Тепер вона збирає цілу бібліотеку про відьом, кабалістів. Читає «Зогар»[113]. Роберт дивиться на мене як на чудовисько. Між ним і М. щось відбувається.
Мітелик перечитав ці записи ще раз. З них виходило, що Ірина Маргель у 2004 році намагалася керувати егрегором великої групи людей за допомогою Сили, схованої у Камені. Вона це робила не одна, а у складі якоїсь групи чаклунок або чаклунів. І ці намагання не привели до потрібного політикам результату.
«Тому С. і повернув Камінь професорові!» — раптом зрозумів Валерій Петрович.
Ніби щось перемкнулося у голові старшого консультанта. Розсипана до того мозаїка причин та наслідків миттєво склалася у несуперечливу картину послідовних подій. Першою з них стала «участь» Каменя у президентських виборах дві тисячі четвертого року. Нардеп С. залишився незадоволеним тим реальним керуванням егрегором, який здійснила руда «мегабестія». С. повернув реліквію, яка не виправдала його сподівань, і залишив прикарпатських ентузіастів-елітаристів у спокої. Але потім сталася друга подія. Інформація про Камінь — скорше за все, випадково — потрапила до тих, хто володів глибшими знаннями про природу подібних реліквій і способи їх використання. До керівників законспірованої міжнародної організації, про яку Яра мало що розповів Мітеликові. Може, тому, що й сам знав про неї небагато. Він називав цю організацію «Орденом», але назва ця, як здалося старшому консультантові, була умовною. На відміну від невігласів-політиків, орденці швидко зрозуміли, що археологи знайшли у кургані не просто один з артефактів, здатних фокусувати Силу, а сам легендарний Камінь Бау. Якби виконавці їхньої волі зі спецпідрозділу «Агат» діяли не так самовпевнено і незграбно, Камінь вже тепер прикрашав би орденську скарбницю. Дії бійців «Агату» (або якась супутня активність), у свою чергу, привернули увагу не менш загадкових, аніж Орден, східних магів, які через своїх агентів (тут Валерій Петрович з теплим смутком згадав сексапільну Діану та її віршик про собаку і гладіолуси) теж отримали інформацію щодо знахідки. Почалася справжня війна між магами Заходу і Сходу. А Камінь тим часом завдяки братанові Бобу опинився в руках «третьої сили», і цією силою був
