— Угу.
Я полишаю свою дочку під дощем визирати татову «ниву», а сама обходжу навколо ями, видивляючись хоч щось підозріле. Що я шукаю ?Напевно, якийсь люк. Чи дверцята. Річ, яка підтвердить, що під цим гаражем щось є.
Нічого.
Уважніше. Придивись.
Я знову роздивляюся підлогу, потім інструмент на столах і стінах. Начебто нічого незвичного.
Біля дверей, за якими маленька фігурка Тоні мокне під краплями мжички, котра, здається, має намір перетворитися на зливу, на стіні помічаю щось дивне. Підхожу, беру в руки. Це іржавий прут арматури, з одного кінця закручений у кільце, з іншого — загнутий у гак. Не можу сказати, що я розумію призначення всіх речей, які тут знаходяться, але ця виглядає тут явно зайвою. Що можна робити цією штукою? Якщо взятися за кільце, то гаком...
Раптовий здогад на межі підсвідомого. Я наближаюся до довгого прямокутника оглядової ями. Униз ведуть бетонні сходинки. Обережно спускаюся ними, на останній присідаю й обмацую дно, теж бетонне. Ніякого люка. Вже збираюся підводитися, коли раптом бачу.
Маленький круглий отвір у дні біля останньої сходинки. Не більший за монету в п’ять копійок. Устромляю туди вказівного пальця й наштовхуюся на холод металу і вузький проріз у ньому.
Замкова щілина.
Ось воно.
Сподівання на те, що все закінчиться добре, тануть одне за одним. Особливо коли другий ключ уходить ув отвір, як ніж у масло. Оберт — і я зможу дізнатися, що знаходиться під цією бетонною брилою і чому мій чоловік останнім часом дедалі довше затримується в гаражі... Й що саме він хоче приховати. Але в мені раптом зникає бажання знати все це. Я розумію, що нічого втішного для себе я там вже не знайду. Мій чоловік, якого я кохала стільки років, приховав від мене якийсь бік свого життя, тоді як моє належало йому цілком і повністю. Цього було би достатньо, й це для мене було найгіршим. І хоч би що там виявилося...
Та мені треба дізнатися, що під дном. Нарешті поставити крапку в своїх нездорових роздумах.
Замок відмикається так само, як і той, на дверях — через два оберти. В цьому весь мій Орест. У нього скрізь порядок. Скрізь своя система. Все чітко продумане. Я витягаю ключ з отвору, потім штовхаю рукою холодну підлогу. Брила трохи зсувається вперед, на диво легко. Випроставшись, стаю на неї однією ногою, штовхаю сильніше, й та від’їздить від мене по вбудованих у бокові стінки рейках, ховаючись у протилежній стіні. Тепер я розумію призначення того гака — у край
