Шульц, з яким він працював ось уже шість років, бачив колись, як Рот цілий тиждень пробув отак без сну. Лише час від часу, щоб «підтримати тонус», він пив трохи кави. Чорної кави, що її він готував сам і на якій добре розумівся. Француз, якого вони допитували з учорашнього вечора, лежав на підлозі, блідий і скривавлений… Він моторошно стогнав, ледь чутно, весь час на одній ноті. Це був зойк хворого, який уже не в силі перемогти біль. Вернер відвів погляд, перейшов кімнату і поставив на стіл перед фон Шульцем пляшку. — Ось коньяк, про який ви мене питали, пане полковнику. — Дякую, ви вільні. Вернер повернувся на каблуках. Він уже наблизився до дверей, коли француз перестав стогнати і спробував підвестися. Ганс фон Шульц, що вже встиг налити собі склянку коньяку, глузливо вигукнув: — Еге! Гляньте-но, наш приятель Франсуа Бурдійя не забув про нас. Голос його звучав холодно і незворушно, недарма ж у Судетах його називали «залізним бароном». — Ну що ж, пане Бурдійя, вас приперли до стіни. Може, ви тепер зволите відповісти на всі наші запитання, перш ніж буде надто пізно? Далі все сталося блискавично. Франсуа Бурдійя раптом скочив на ноги, кинувся до столу, де стояла таця із залишками вечері, схопив із столу ніж і, оббігши письмовий стіл, кинувся на фон Шульца. Але в ту ж мить Рот скочив з крісла і нагаєм шмагонув Франсуа Бурдійя по руці. Той одразу ж випустив ножа. Коли це сталося, Вернер був уже біля дверей, проте зараз же зупинився і здивовано обернувся. Після короткої миті вагання Франсуа Бурдійя схопив лівою рукою важке прес-пап'є на столі фон Шульца і пожбурив його Роту в голову. Удар влучив у ціль. Рот поточився і впав на підлогу. На якусь секунду всі завмерли. Франсуа Бурдійя кинувся до дверей, але раптом побачив Вернера, обернувся назад і захитався. Ззаду почувся голос фон Шульца. — Ви дорого заплатите за це, шановний пане Бурдійя! Кальтцейс, що в цю мить опанував себе, швидко витяг з ящика столу маузер, і кинувся до Франсуа Бурдійя. Вернер бачив перед собою спину француза, поцятковану червоними виразками; деякі з них ще кровоточили. Вони гасили об нього сигарети! Рішення прийшло відразу. Вернер витяг з кишені свій маленький револьвер калібра 6,35, спустив запобіжник і вистрілив, цілячи в серце. Франсуа Бурдійя здригнувся, обернувся до Вернера і уважно подивився йому в очі. Погляд його був красномовніший за слова. В очах француза світилася вдячність. Ці очі кричали: «Спасибі тобі! Добий мене…» Вони вимагали останнього милосердного пострілу. Вернер вистрілив знову і поцілив у шию. Третя куля влучила в око… В кімнаті поволі танула сизувата хмарка диму, пахло порохом і тютюном. Пополотнівши, Ганс фон Шульц швидкими кроками підійшов до Вернера, схопив його за вилоги куртки і виштовхнув у коридор. — Я гадаю, Вернере, що після вашого вчинку російський фронт не буде для вас несподіванкою. — Я втратив розум, пане полковнику, мені здалося, що він знову кинеться на вас… — Але ж він обернувся до вас після першого пострілу? — Я просто не тямив, що робив, пане полковнику. — Там навчитесь стримувати свої почуття, перед більшовиками. Зможете вправлятися у стрільбі скільки заманеться. Якщо тільки… Ганс фон Шульц, примружившись, глянув йому в очі. — Якщо тільки це… Вернер відчув, як дрож проймає його тіло: невже фон Шульц догадався! — Ідіть геть! Робіть свою справу. Ми поговоримо про все пізніше. Вернер прийшов у свій закуток, старий будуар, що межував з кімнатою, яка правила за секретаріат фон Шульца; тут зберігалися сотні папок із справами. Страх, панічний страх раптом щез. Тепер він почував себе зовсім спокійно. Стало навіть якось байдуже. Вернер сів на стілець з обшарпаним плетеним сидінням і вигнутою спинкою, поклав ногу на ногу і замислився. «Якщо він здогадався, що я вбив француза, щоб звільнити його від мук, то це може кінчитися для мене не російським фронтом, а трибуналом і стінкою». Він здивувався, помітивши, що не дуже вболіває за свою долю, не шкодує про свій вчинок, зроблений у пориві милосердя. «Чи був то несвідомий вчинок? Ні, скоріше це результат тривалого розвитку. Дворічного розвитку, який почався з роботи в адміністративному апараті і гестапо. Так, це свідома, цілком свідома дія. Що ж, тим гірше. З фон Шульцем або розплавишся, або ж загартуєшся. Я розплавився. Розплавився? Чи завжди я вірив у Гітлера? Чи завжди схвалював націзм? І так, і ні. Так, звісно! Це було боягузтво… А вороги? Де вони? Серед французів, що вбивають офіцерів-націстів? Чи серед цих офіцерів? Друзі?.. Бурдійя, що передусім захищав свою країну, чи Крюбер, з тієї зловісної породи капо? Чи знайду я врешті вихід з цього тупика?» У нього було таке відчуття, наче хтось інший судить його вчинки і читає думки… «Чи можна все змінити за кілька хвилин? Через того страченого француза… Змінити? Ні, не змінити, а несподівано знайти себе після довгих років хаосу і безпорадності! Так, я знайшов себе. А якщо треба буде виправити помилку? Наважитися зробити перший крок? Все залежатиме від обставин. Так, звичайно, при умові, коли вони будуть сприятливі». Вернер запалив сигарету. Руки його тремтіли. «Коли б тільки фон Шульц не здогадався».