Жод. Завтра, о пів на п'яту вечора. — Домовились. Як я впізнаю його? — Він палитиме люльку з головою зуава. Взутий у гумові чоботи, в руці книжка. — Ти передбачив додаткову явку? — Аякже. Майдан Шампіль, того ж дня о чверть на сьому. — Гаразд. Новини є? — Є. Андре Ведрін розповів про розмову з Жан Люком. Альбер Перрішон вислухав його мовчки. Коли Андре Ведрін скінчив, він задумливо промовив, скоріше до себе, ніж до співрозмовника: — Якщо Кола міг убити того офіцера на станції і другого перед комендатурою, то до замаху на бульварі Шарко, я певен, він непричетний. Якщо тільки… — Якщо тільки? — Якщо тільки він не сказився остаточно. — Я не розумію. Що ти маєш на увазі? — А те, що він міг поставити себе поза законом, так би мовити, стати підпільником серед підпільників, таких, як ми. Тоді його зникнення означало б не арешт, як це ми ранком вважали, а те, що він просто вирішив залишити нас і стати на шлях непродуманих і небезпечних терористичних актів. Вони дійшли до пам'ятника генералу Дезе в кінці майдану, повернули назад і попрямували до пам'ятника Верцінгеторіксу. Альбер Перрішон ішов легко, заклавши руки за спину. Раптом він підвів голову і запитав Андре Ведріна: — Про що думаєш, Ламбертене? — Я вважаю, що це арешт. Цього чолов'ягу я добре знаю. Спокійний, надійний, але… Він не скінчив фразу. Кілька ліхтарів під залізними ковпаками цідили скупе світло, і більша частина майдану губилася в темряві. Вікна будинків і вітрини кав'ярень, наглухо завішені маскувальними шторами, теж не пропускали світла. Здавалось, темні будинки дивляться незрячими очима. Зненацька тонкі промені автомобільних фар прорізали темряву на завмерлому майдані, схожому на декорацію з фільму жахів. Два грузовики, пофарбовані в захисний колір, повні німецьких солдатів, проїхали майданом і зупинилися з обох боків будинку міської опери. Попереду і позаду грузовиків їхали мотоциклісти. Альбер Перрішон обернувся до Андре Ведріна. — Ця історія мене хвилює, Ламбертене. Хотілося б знати точно, яких заходів треба вжити. Він мовчки пройшов кілька кроків і потім несподівано перевів розмову на інше. — Я одержав інструкції. — Щось цікаве? — Мабуть, що так. Альбер Перрішон посміхнувся, бо знав: те, що він зараз скаже, приголомшить Андре Ведріна. — Ми повинні створити центральний штаб франтірерів і партизанів департаменту, який буде керувати операціями всіх груп, організованих у Ріолі, Тьєрі, Іссуарі, Сент-Елуа-ле-Міні, Альбері, використовуючи всі можливості на місцях, і — чуєш, Ламбертене! — створюватиме загони макі! Загони макі! — Та не може бути! Оце справді новина! — Ну що, не чекав такого, га? Я теж був вражений не менш за тебе. І все це, як ти вже здогадався, зводиться до, я цитую: «посилення саботажу на заводах, залізничних вузлах, електростанціях, шосе; систематичного знищення власності зрадників і колабораціоністів, знищення зрадників-поліцаів і дарнанівців, спекулянтів і акул чорного ринку, посилення засобів пропаганди, перш за все збільшення тиражу «Овернського патріота», наскоки на гарнізони і з'єднання». — Чудова програма. — Авжеж. Отже, нелегальне вербування в організації, збирання коштів для їх фінансового забезпечення. Крім того, треба виявити всіх молодих призовників, що ховаються по фермах, організувати їх у загони, широко залучити в організацію добровольців і озброїти їх. Слід зміцнити нашу систему розвідки і зв'язку. Проблем до біса, любий Ламбертене, ми про все побалакаємо докладніше завтра. Чекаю на тебе в бюро о дев’ятій годині ранку. — Згода. — На добраніч, Ламбертене. — На добраніч, Мато. Що ж, таке правило. Вони удвох ніколи не затримувалися більше, ніж це було потрібно. Альбер Перрішон пішов, але через кілька метрів обернувся і запитав: — До речі, це стосується і операції «Папірус»? Я забув запитати у тебе вранці. Андре Ведрін розгубився, але швидко опанував себе і незворушно відповів: — Так, звичайно. — Незважаючи на історію з Кола? — Так, все минулося щасливо. Ця спеціальна група залежить від іншого зв'язкового і зробить свою справу. — Значить, усе гаразд! Ну, бувай здоров. Альбер Перрішон розтанув у нічній темряві. Вони познайомилися ще до війни, в Ліможі, де Перрішон захищав інтереси профспілки викладачів, в той час як Андре тільки почав працювати токарем і перебував у профспілці металістів. Організація руху Опору відрядила його до Клермон Феррона, і там він незабаром зустрівся з Пер- рішоном. Було це через вісім днів після втєчі Андре з тюрми. У січні якраз мине рік.
Андре Ведрін звернув на вулицю Сполучених Штатів. Із страсбурзької пивної вийшов якийсь відвідувач, і на кілька секунд промінь світла ліг на тротуар. Перед входом до «Гранд- Готелю», де містилася німецька комендатура, стояли на варті двоє солдатів з автоматами. Час від часу вони тупали ногами,
