епохи. Тут же все промовляло про справжню французьку буржуазну родину. В їдальні — масивний обідній стіл з крученими ніжками, шкіряні фотелі — напевне, ще часів Людовіка XIII, пейзажі Коро або якогось іншого метра, майстра прозорості і світлотіні. Вітальня: канапа і стилізовані крісла, оббиті оксамитом, шафа в стилі Людовіка XV і стінний годинник в стилі Людовіка XVI. В робочому кабінеті, подвійні двері якого виходили в коридор — обюсонський килим, письмовий стіл у стилі ампір. Тоді чим?» Доктор Буч вибив попіл з люльки у вели ку кришталеву попільничку і, обернувшись до Марі-Те і Жюля Грака, що сиділи на канапі, запитав: — Чи знаєте, скільки заарештовано чоловік одразу ж після замаху на бульварі Шарко? Він сказав це підкреслено голосно, думаючи про те, що так довго його хвилювало. Не діставши відповіді, він додав: — П’ятнадцять чоловік, схоплених випадково на вулиці і в своїх квартирах. Їх арештували за дві вулиці від нас, забрали навіть аптекаря, який заступився за клієнта, коли того німці і міліціонери потягли до дверей. Тримаючи чашку з кавою, Марі-Те удавала, ніби дуже зацікавлена всім цим. Жюль Грак висловився одверто: — Це свинство, скажу я вам. Доктор Буч багатозначно глянув на нього, відкинувся на спинку фотеля і, повільно набиваючи люльку, гірко промовив: — П’ятнадцять французів за одного німця — чи не надто дорого за акт, що абсолютно не вплине на хід війни? П'ятнадцять безневинних! Жюль Грак мовчав, а доктор вів далі: — О, я, звичайно, не згоден з діями німецької поліції, але навіщо вдаватися саме до таких актів насильства? Марі-Те рвучко поставила порожню чашку на столик, де стояли пляшки коньяку та паруючий кофейник. — А ти не думав, батьку, що саме німці, які загарбали пів-Європи, першими почали насильницькі дії? Вона підвищила голос. — Хіба не фашизм гвалтує все — і тіло, і душу? Чи, може, ти вважаєш, що на отих панів-націстів можна вплинути посмішками й умовити їх замінити пов'язки із свастикою на пов'язки з червоним хрестом? Марі-Те дивилася на Жюля Грака, чекаючи його підтримки. Він глянув на неї, посміхнувся і звернувся до доктора: — Ви знаєте подробиці того замаху, про який щойно розповіли? — Так, тіло німецького офіцера знайшли діти поліцая, в гаражі незакінченого будинку, це за сімсот чи вісімсот метрів звідси… Він не скінчив, бо пролунав телефонний дзвінок. Доктор вибачився і пішов до свого кабінету. Марі-Те кинула на Жюля Грака вбивчий погляд, різко й холодно запитала: — Чому ти не підтримав мене? Чи ти згоден з його теоріями? Хотіла б я знати, що робиш ти в Опорі? Жюль Грак застережливо підняв руку, і тихо й лагідно одказав: — Не треба так хвилюватись, серце моє. І ніяких балачок про Опір, де б ти не була і з ким би не розмовляло. — Але… — Ніяких «але». Повір мені, коли ти хочеш працювати з нами, необхідно навчитися стримувати свої почуття. Тепер він знав, чому згадав ту англійську п’єсу. Ага, то була вистава «Візит міс Хестіндіш». Там студент, — не справжній, а удаваний, злидар і шахрай, — скористався з довірливості хазяїна, щоб пограбувати банк, у якому той служив. Він так само скористався з гостинності доктора, щоб розмістити у нього підпільну друкарню. Згадавши це, Жюль посміхнувся. Що ж, порівняння напрошується само собою. Він збентежено знизав плечима. Доктор Буч повернувся до вітальні і пояснив: — Виклик до хворого. У хлопця, безперечно, запалення легенів. За годину я повернуся. Звичайно, ви ночуватимете у нас, пане Грак? — Не відмовлюсь, докторе. Спасибі за вашу ласку й гостинність. Доктор зробив невиразний жест. — Я піду пішки. Тут недалеко. Помітивши запитання в очах Марі-Те, він пояснив: — Просто я заощаджую бензин. До кінця місяця його ніде не дістанеш.
Притулившись до батареї парового опалення і тримаючи в руці чарку коньяку, Жюль Грак поглядав на Марі-Те, яка зручно вмостилася в куточку канапи, підібгавши ноги. Її очі блищали. — «Що за дівчина, боже! Яка принадна!» Несподівано Марі-Те запитала: — Ти мені розкажеш про Опір? Ну, звичайно, те, про що можна розповідати. І з іронією додала: — Якщо тільки моє запитання не надто зухвале. Дивлячись на ніжки Марі-Те, Жюль Грак відсьорбнув із чарки, смакуючи напій, поволі підійшов до столика, поставив чарку і сів у фотель доктора Буча. — Ні, люба. Я можу задовольнити твою цікавість. До певної міри, звичайно. — Тоді починай. Я вся перетворилася на слух. Вона вмостилася зручніше, приготувавшись слухати. Її коротка спідничка трохи задерлася, оголивши вище колін гарні стрункі ніжки. Жюль Грак кашлянув і проковтнув слину. Голос його звучав трохи хрипко: — Опір? Організація, в лавах якої ми працюємо? Це досить складна штука. Перш за все є дві категорії учасників Опору. Легальні й
