нелегальні. Легальні — це такі ж люди, як ти і я, що не змінили ні своїх звичок, ні довоєнного заняття, ні своїх адрес. Нелегальні — це ті, що засуджені законом і поліцією, їх розшукують, вони зреклися всього — і родини, і роботи. Найчастіше вони змушені залишити район чи округу, навіть департамент, де вони раніше жили. У них підроблені документи, паспорт, службова довідка, продуктові картки і таке інше… Цe професіональні учасники руху Опору, коли можна так сказати. — На які ж кошти вони існують? — На кошти, що їх кожного місяця збирають серед легальних учасників Опору, плюс гроші, реквізовані у німців, поліцаїв, дарнанівців і колабораціоністів. Крім того, ми постачаємо їм зброю і спорядження. Зброї ще бракує. Доводиться нападати на німців, дарнанівців, резервістів, поліцаїв і агентів, як це вже давно робиться в північній зоні. Вибухівку виймаємо з мін і снарядів, друкарську фарбу і все потрібне найчастіше «позичаємо» в установах у петенівців. Інколи англійці скидають з літаків військове спорядження, але, вони, як правило, не поспішають і не дуже щедрі. Марі-Те підвелася, взяла цукор і, нахилившись, поклала в чашку Жюля Грака. У вирізі її корсажу він побачив на мить маленькі тверді груди. Марі-Те зрозуміла погляд, кинутий Жюлем на неї, а точніше на її груди і шию. Вона здригнулася і знову вмостилась на дивані. Притулившись до спинки, дівчина злегка вигнула тіло. Тї груди випнулися крізь сукню, і Жюль Грак поспішив одним духом вихилити чашку кави. Перш ніж вести далі перервану розмову, він витяг з кишені куртки сигарету й запалив її тремтячими руками. — Ну… Наша організація — складний механізм. Є групи пропаганди, до якої ти тепер належиш, спеціальні озброєні загони для організації замахів, нападів і саботажу; є агенти-зв'язкові, агенти-розвідники, сітка схованок для людей, зброї, спорядження і наборних кас. Біля вхідних дверей подзвонили. Марі-Те підвелася. — Напевне, батько. Це й справді був він. — Надворі лютий холод і краще не ходити без аусвайса. Скрізь повно патрулів, — сказав доктор. Він навмисне промовив це голосно, щоб його почув Жюль Грак, який залишився сидіти у вітальні. Скинувши пальто, шарф і капелюх, доктор зайшов до кімнати, — Запалення легенів, як я й думав. Але хлопець викрутиться, Він молодець. Доктор мерзлякувато потирав руки. — Я підігрію каву, — запропонувала Марі-Те. — Будь ласка. Гадаю, що й ви, пане, вип'єте за компанію? Жюль Грак відмовився. — Мені не хотілося б зловживати… — Та облиш, Кай, — пирснула Марі-Те. — Ти міг уже помітити, що лікарем бути вигідно! Добре заробляєш на прожиток, але, треба віддати належне, і працювати доводиться цілісінький день. Вона взяла кофейник і пішла на кухню. Доктор Буч одразу ж почав перервану раніше розмову, наче спеціально чекав, поки дочка вийде з кімнати. — Бачите, мій друже, замах, про який ми балакали годину тому, спричинився до того, що весь квартал зараз у стані облоги, а тих нещасних людей відірвано від їхніх родин, і нікому нема діла, що з ними сталося. Він змовк, хвилину уважно дивився на Жюля Грака і потім заговорив, обережно підбираючи слова: — Ви її друг, і тому я хочу вас прохати, щоб ви поговорили з нею… Він вказав пальцем на двері кухні, де Марі-Те брязкотіла посудом. — …скажіть їй, що вона даремно захоплюється діями Опору… їй треба зайнятись чимсь іншим і не гратися в героїні. Жюль Грак почервонів.
Ганс фон Шульц іще раз слухав «Валькірію». Він над усе полюбляв цю оперу, другу частину тетралогії «Кільце Нібелунгів». Чорна патефонна пластинка давала фон Шульцу несказанну насолоду; особливо хвилювала його третя сцена першої дії, де велична музика міцніла, наростала і ширилася. Він приготувався уважно слухати цю яскраву, бентежну мелодію. Він ясно уявляв собі сцену кохання між братом і сестрою, Зігліндою і Зігмундом. Музика Вагнера і справді допомагає зримо уявити дію. Хіба не виповнює її любовний запал, коли обоє коханців співають свій пристрасний дует? А ось, зараз? Хіба хтиве збудження Зіглінди не досягає свого апогею і не викликає в її єстві щось жахливе і тваринне, коли наблизившись до свого брата і відкинувши волосся з чола, вона зачаровано прислухається до гарячого бігу крові в своїх жилах? Так, винятково сильна сцена, що надихає і вражає своїм любострастям, варварством і первісним дикунством. Ганс фон Шульц надто багато випив протягом цього тривожного дня. «Зараз у моїх жилах струмить, мабуть, не кров Зіглінди, а коньяк», — подумав він. В двері кабінету постукали. — Увійдіть, — сухо сказав він, незадоволений, що його потривожили. До кабінету зайшов Вернер і став біля дверей. — Дуже прошу пробачити, що потурбував вас, мій полковнику, але… Вернер почував себе кепсько, він вагався. — Ну, то що там?!. — гаркнув фон Шульц. Затинаючись і ковтаючи слова, Вернер поспішив доповісти. — Оце подзвонив інспектор Штауб з французької судової поліції,
