зображувала Отелло, що сидів на якійсь тумбі і розповідав венеціанському дожу і Дездемоні про свої пригоди. Цей витвір мистецтва довгі роки нудився поряд з докторським дипломом в чекальні славетного юриста.
Від усіх цих дарунків відгонило затхлим запахом родинної спільності, а тепер їм судилося своєю пишнотою викликати хвилювання на вулицях Цимбурковій, Гарантовій, Гуса та Гавлічковій.
Старий пан Габаско, якому було довірено ключі від квартири наречених, не зміг приховати перед сусідами своєї пихи. На схилі віку в ньому прокинувся порожній гонор. Водив своїх знайомих до нової квартири і, брязкаючи ключами, показував виставлені весільні дарунки і, як екскурсовод у музеї, супроводжував все своїми поясненнями.
Квартира пахнула новизною і чистотою. Сусіди обережно ступали по шикарному килиму з червоними квітами (дарунок тітки - старої діви) і з чемною заздрістю слухали нестримні вихваляння Емана-старшого.
А старий пан Габаско, показуючи на негра Отелло, проголошував:
- Ось це картина - так картина. Як усе гарно фарбами змальовано! Такої картини ви не знайдете у всій Празі. Я її не віддав би й за сотню крон. Сама тільки рама чого варта!
Старий водив відвідувачів від одного предмета до іншого. Кожному предметові діставалися натхненні і сповнені любові слова.
- Оце речі,-аж сяяв пан Габаско,- не теперішнє барахло, а справжній довоєнний товар. Ось помацайте, панове, помацайте, я кажу правду!
Екскурсія закінчувалася промовою, в якій Еман-стар- ший прославляв Емана-молодшого. Це хлопець, якого треба пошукати. Всупереч усім зловісним пророцтвам, він вибився у люди. Має в магазині великий авторитет, шеф схиляється перед Емановою мудрістю.
Відвідувачі розходилися і дехто ледь стримувався, щоб не заявити щось схоже на такі слова:
- Воно то так. А насправді це все не так гарно, як кажуть. Краще хай той старий зі своїм сином не того… Знали ми й розумніших, яким роги обламували…
КАВА, ЗДОБНА БУЛКА І МІЖНАРОДНИЙ МАТЧ УГОРЩИНА - ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
Першого травня того року у Габасків відзначалися заручини. Свято було тихе й негучне. Пили каву, яку зварив пан Габаско-старший, і заїдали здобною булкою, принесеною пані Шефеліновою. Було вирішено, що по обіді молодята й обидва старші пани підуть на стадіон “Спарти”, де мав відбутися матч збірної Чехословаччини з угорською національною командою. Пан Шефелін погодився йти разом з усіма.
- Я той футбол не дуже полюбляю,- сказав він,- у нас у Нуслях ніколи ще не народжувалися футбольні зірки. Ми народ мирний і невойовничий. Живемо в мирі і злагоді з кожним. Ми народ другої ліги!
Еман відчув потребу полестити майбутньому тестеві.
- Ви прибіднюєтеся, тату, Янса, наприклад, був неабияким гравцем і Срба став у великій пригоді “Вікторці”. Так що не кажіть.
- Еге ж,- бурмотів пан Шефелін,- ви кажете, Янса. Звичайно, гравець він був швидкий і пробивний, але не міжнародного
