- Вони ще розіграються, Емілько, от побачиш,- казав він їй довірливо,- от тільки мине початкова скованість!
- Хоч би Подразіла поставили у напад! - бідкалася наречена.
При цьому почувся тихий голос:
- Не впадайте у відчай, панно! Господь благословить нашу зброю на перемогу, коли ми будемо покірні і покладемося на нього!
Це прозвучало таємниче, немов пророцтво. Еман з’ясував, що голос належав панові Якубу. Обидва брати Штурци, чисто вдягнені, стояли собі і скромно дивилися на поле.
Еман привітав їх, кивнувши головою.
Молодший Штурц промовив:
- Ми молимося, щоб господь послав нашому воїнству гравця, котрий забивав би голи як незабутній ДворжачекІ Котрий би сам-самісінький проти купи гравців міг утримати м’ячі Котрий зміг би пройти захист і могутнім ударом увігнати м’яч під перекладину. Котрий мав би хоробре серце і швидкі ноги! І тоді ми переможемо поганців!..
- АміньІ - додав Якуб пристрасно.
Потім він зіп’яв руки і зашепотів у екстазі:
- Отверзьтесь, небеса! І в ясному сяйві хай з’являться великі футболісти землі цієї, які обступили трон божий, помахуючи пальмовими вітами і співаючи алілуя! Хай зглянуться на своїх негідних потомків, на цих кволих форвардів, які неспроможні втримати м’яча!
Так молилися брати-уніоністи, та небо було глухе до їхніх благань. Гучномовець горлав:
- Перевагу мають мадьяри, вони грають краще, ніж наші! їхні комбінації більш тонкі, у них менше випадковостей і більше продуманості! Вони технічно більш зрілі, особливо у грі головою… Наш півзахист не виправдує себе. Коленати! І ти ще вважаєшся гравцем міжнародного класу? Йдіть до біса, лайдаки! Не хочу вас знати! Втратите від сьогодні мою повагу! То ви покажете мені хоч щось сьогодні, бандити, чи не покажете?
Здавалося, що господь більш прихильний до команди Угорщини. Несподівано зчинилося сум’яття під воротами Штапліка. Тирпекл втратив орієнтацію і головою забив м’яч у власні ворота.
Холодний жах огорнув натовп. Потім нестямний розпач вибухнув бурею гніву.
- Зрада! -¦ заволав слов’янський дід, підносячи тремтячі руки вгору.- Чорна зрада! І кому це заманулося поставити в національну збірну гравця з Вршовіц? О, зла доле! Самі віддаємося у полон ворогові! Схиляємо шиї у ярмо… О, вршовчани! Ви лукаве плем’я!.. Змію зігріли ми на своїх грудях! Недарма був рід вршовчан вигублений, як пишеться у старих літописах…
Гучномовець вимагав кволим голосом, щоб йому повернули гроші за квиток.
А старий пан Габаско сказав:
