Еман обернувся до промовця і побачив червоний ніс спартанця.
- Еге! - заволав Еман,- Давній знайомий! Мені здається, що у нас були деякі спільні справи…
- Но-но-но,- захрипів червоний ніс примирливо,- зараз міжнародний матч… Ми всі мусимо триматися разом! Чого б це ми сварилися. Не будемо ворогувати.
Пан Начерадець тим часом знайшов у натовпі знайомого. Слов’янський дід вітав його радісно через голови глядачів і гукав радісно:
- Вітаю вас, брате! Ви також тут, також? Мені приємно вас бачити. Сьогодні ми стрінемося з військом лютих татар! Сподіваюсь, що зброю нашу ми вкриємо безсмертною славою на радість матінки Чехії… Як під Гостином, Свобода кинеться на наших ворогів, і татарва втікатиме у паніці…
- Так буде,- підтвердив пан Начерадець,- сьо
годні ми їх розіб’ємо, щоб не зганьбити наших славних предків, які перевертатимуться в домовині, якщо ми не підтвердимо свій клас…
ПЕРШИЙ ТАЙМ - 1:0 НА КОРИСТЬ УГОРЦІВ.
ПАН НАЧЕРАДЕЦЬ - ТРУП
Невдоволений складом нашої національної команди був також Гучномовець, який, певна річ, не міг пропустити таку знаменну зустріч. Його песимістичні коментарі лунали над стадіоном.
- Чехословацька команда має слабкий напад! Лінія атаки складена по-дурному. Сильни не зіграє на краю! Поставте його напівсереднім! Ганьба керівникам…
Перевівши дух, загорлав знову:
- Ура, розтрощіть цих мадьярів! Покажіть їм, як у нас варять гуляш! Гоєре, піддай йому під зад! Гоєр грає дуже чесно, що я оцінюю як великий плюс…
Старший Еман зняв капелюх і витер спітніле чоло. Раптом його лікоть наштовхнувся на щось м’яке. Він обернувся і поглядом зустрівся з удовою Уголічковою. Старий завмер, і по спині йому прокотилася гаряча хвиля.
- Що ви тут робите, пані? - промимрив.- Хіба це видовище для кволої вдови?
- Я також прийшла подивитися,- заявила вдова,- всі йдуть, всі переживають, і я також хочу переживати! Я собі кажу: ти була б дурною, коли б від чогось відмовилась, при небіжчику нічого не бачила, він жив тільки для себе!
Пан Габаско мовчав, подумки скорботно питаючи себе:
“Хіба так можна? Невже й на стадіоні я не матиму спокою? Невже на вдів нема ніякої управи?”
Молодший Еман голубив свою наречену, яка ніжно спиралася на його руку.
