Скінчивши промову, він застромив пальці за жилетку, чекаючи на овації. Еман спитав, скільки належить за посередництво. Пан Каудерс зробив величний жест.
- Належить? - заспівав він.- Що мені може з вас належати? Мені ніхто нічого не винен. Цього ще не вистачає!
Пан Габаско сказав, що не може прийняти таку послугу задурно.
Великий Каудерс відповів, що все це марні розмови, що він нічого не хоче, що він уже багато зробив для людей, що його всі знають, кожний може дати про нього найкращий відгук, бо він багатьом людям допоміг, хай пан Габаско спитається. Це все робить за проханням рідні, і робить це охо-” че, тому що треба підтримувати з людьми зв’язки, а Каудерс хоче з кожним мати добрі стосунки. Це корисне тренування, щоб бути, як посередник, у задовільній формі. Поки людина жива, мусить крутиться. Великий Каудерс не витримає й хвилини спокою. Він помер би, коли б не міг бути весь час посередником.
- Я ж казала,- озвалася пані Начерадцова,-що Каудерс єдиний на світі, такого більше не знайдеш! На Каудерса можна завжди покластися. Такі тепер не народжуються, У всій Празі не знайдеш такого Каудерса. Хіба не так, Ріхарде? Каудерс - це золото. Каудерс - це… Правда, Ріхарде?
Гладкий шеф притакнув і продовжив розмову, в якій перелічив всі видатні якості великого Каудерса, доповнивши це деякими прикладами з його багатого життя.
Великий Каудерс приймав почесті зі скромним рум’янцем на щоках; щиро тішився, бо душа його прагнула похвали, немов билинка роси.
Пан Габаско вхопив Каудерса за руку і присвідчив, що відслужить за це добре діло.
- Нічого, нічого, молодий чоловіче,- заперечувала велика людина,-покличете мене на весілля та й будемо квити.
Еман запевнив, що присутність пана Каудерса на весіллі буде для нього великою честю.
Великий Каудерс глянув на годинника й підскочив, як козеня:
- Я вже мушу бігти! - вигукнув він.- Маю розпочату комерційну операцію.
Гладкий шеф похитав скептично головою і кинув услід великому Каудерсові зловісні слова:
- Дивись, щоб тебе не прокляли за все це.
Дружина суворо запитала, що він мав на увазі, проте
пан Начерадець відмовився пояснити свої слова і замкнувся у крижаному мовчанні.
Весільні готування здійснювалися з небаченою швидкістю. Особливо шалений темп узяла майбутня теща: вона була присутня всюди, вражаючи всіх активністю. Пані Шефелінова хотіла, щоб Емілька перед усім світом з честю пронесла свою весільну фату і миртовий віночок. Що то за ве-
сілля без фати І миртового віночка? І тому вона кинулася в одчайдушне змагання з часом, який відкривав таємницю, що
