- Чого я маю розпускати язика? На ті кілька років, що я ще буду на цій землі, я маю розпускати язика?
- Ось так! А що ви, пане Емане, вже маєте помешкання?
- Помешкання начебто не маю…
- Боже милостивий! Нема помешкання - чоловіче, що ж ви за людина? Що тепер будемо робити? Адже без квартири не можна одружуватися! - забідкалася пані Начерадцова.
- Не біда! їм знайде квартиру Каудерс,- зауважив шеф.
- Дай боже! Як я не подумала! Каудерс - велика людина! Все знає, все зробить!
- Він справді велика людина! Коли б у Празі була лише єдина квартира, то й ту видобуде пан Каудерс! - ствердив шеф.
Пані Начерадцова пішла після того, як кілька разів побажала щастя панові Габаску. І пообіцяла, що віддасть усі сили справі його шлюбу.
По її відході гладкий шеф сказав з кривою посмішкою:
- Ви телепень, Емане! Тепер вашим одруженням зайнялася сама пані Начерадцова! І ніщо вже вам тепер не допоможе. Знаєте, хто ви тепер для мене? Для мене ви пропащий молодий чоловік, от ви хто, якщо хочете щось знати!
Еман знизав плечима:
- То хай пропащий молодий чоловік, а що я маю робити? Мої б клопоти на вашу голову!
- Що маєте робити? - відповів гладкий шеф з презирством.- Іти під три чорти! Ось що ви маєте робити!
ЕМАН-СТАРШИЙ
РОЗЧУЛИВСЯ
Смеркалось. Старший Еман прибрав кімнату і ліг у постіль, щоб не засвічувати світла. Пахкав люлькою і, дивлячись у сутінки, що все густішали, роздумував про світ і життя.
Молодший Еман прийшов того вечора раніше, ніж звичайно, і роздягався поночі, також готуючись до сну.
- Замкнув двері? - озвався батько з ліжка.
Еман підтвердив.
- То лізь до постелі!
Молодший Еман прослизнув під ковдру. Старший Еман вибив люльку, і обидва підклали кулаки під голови, щоб вміститися
