один одному в обійми.
Зла доля звеліла, щоб у цю хвилину поруч з паном Габаском перебувала вдова. Старий пан у раптовому нападі божевілля кинувся пані Уголічковій на шию.
Вже минула хвилина загальної радості, гравці розбіглися по місцях, а вдова все ще лежала в обіймах Емана-стар- шого, вмліваючи від щастя.
- Я твоя,-шепотіла дама, дивлячись пану Габаскові-старшому в очі.
Еман-молодший занепокоївся.
- Гей, тату,-гукнув він,-та пустіть уже цю жінку. Що це ви робите?
- Я наче в раю,- солодко зітхала вдова,- я пізнала чарівне почуття кохання.
- Пані! - скрикнув нещасний старий.- Опам’ятайтеся! Хіба так можна? Люди дивляться…
- Що нам ті люди? Досить нам нас самих. Ах, ця любов! Я мало не вмираю від неї. Не можу навіть поворухнутись…
Пан Габаско-старший скиглив:
- Скажіть, що мені робити з цією божевільною жінкою! Це ж серйозна справа… Пані! Пані!
- Впустіть її на землю,-порадив лютий пан Шефелін,-що ви будете панькатися з бабою! Киньте її, приятелю, і вона прийде до тями. Зробіть це заради мене, будьте
ласкавий! Або знаєте що, дайте мені цю особу: я їй покажу, що таке чарівне почуття кохання!
Вдова від такої загрози опам’яталася. Провела рукою по обличчю і промовила млявим голосом:
- Де я? Це мені снилося чи було насправді?
Потім пригорнулася до пана Габаска:
- Так це правда?
- Пані, майте розум,-умовляв її старий,-подивіться, вже йде гра. Дивіться футбол і не заважайте.
Вдова відповіла:
- Я буду розумною, мій милий. Просто мене схвилювало, що ти мені нарешті освідчився.
- Що схвилювало? - заревів пан Габаско.
- Що ти мені освідчився у коханні. Висловив свої справжні думки. Бо не міг більше в собі їх таїти. Признався
у коханні перед тридцятьма тисячами свідків. За рахунку 1:1.
