ПРОМОВА
ПАННОЧКИ ЕМІЛЬКИ
Тим часом товариство, яке ми залишили на стадіоні, сунуло в напрямку Вацлавської площі. Попереду виступали Еман і Емілька, вони розмовляли про кохання та про інші солодкі речі. За ними тягнулися Еман-старший з паном Шефеліном: вони обмінювалися філософськими думками і погоджувалися на тому, що світ сповнений брехні і скрізь саме неподобство.
Так вони дійшли аж до палацу “Зірка”. Тут, перед плакатом, який сповіщав про результати спортивних змагань, як звичайно, зібралася велика юрба. Тут завжди сходяться прихильники спорту, детально обговорюють перебіг визначних змагань. Це богослужіння віруючих, що правиться во славу видатних спортивних здобутків і гравців, які відзначилися своєю майстерністю; це зібрання, де проголошуються думки принижених та зневажених і де розлягаються радісні цоклики переможців.
Завжди якийсь очевидець розповідає присутнім про хід зустрічі. Інші уважно слухають, після чого розпочинаються дебати, в ході яких докладно аналізуються всі фази гри і професійно оцінюються якості гравців. Богослужіння це досить галасливе: тут, як і на стадіоні, часто-густо спалахують сварки і сиплються образи.
Наші приятелі приєдналися до натовпу послухати промовця. Деякий час вони уважно стежили за його роздумами. Але панну Емілію міркування, викладені промовцем, не вдовольнили. Дівчина проштовхалася на середину, рішуче позбавила оратора слова і виступила сама.
Свою докладну і побудовану на точних фактах промову вона почала констатацією того, що чеський футбол на даному етапі перебуває у занепаді. Ораторка попередила присутніх, що вона не має наміру робити всебічний аналіз усіх причин цієї загрозливої ситуації. Але всім зрозуміло, що коли відповідні інстанції не схаменуться зараз, ми надалі не зможемо претендувати на чільне місце в європейському футболі. |
(Гучні вигуки схвалення).
- Де ті часи,-питала ораторка, підвищуючи голос,- де вони, вельмишановне товариство, велична епоха наших славних Клапків, Бредбурдів, Прокопів…
(Занепокоєний голос: “А Пілатів, Яндів, Мазалів, Сед-лачків?”)
- Ясна річ. Я не збираюсь принижувати значення цих славних бійців.
(Інший занепокоєний голос: “А Ванік -це ніщо?”)
Ораторка відповідає, що, напевно, не знайдеться жодної людини серед чеського народу, яка б насмілилася взяти під сумнів його безсмертні заслуги в розвитку чеського футбола.
(“Істинно так!” - тривалі оплески).
Пан Шефелін штурхонув Емана-старшого під бік і сказав з батьківсько”? пихою:
- Оце дівка!
- Вміє сказати,-підтвердив похвально пан Габаско,- видно, що вона добре вихована.
