Сказавши таке, він пішов з виглядом людини, яка могла б багато розповісти, але все це тримає при собі, бо ніхто ніколи не знає, кому можна довіритися.
ЕМАН-СТАРШИЙ РАДИТЬСЯ • З ЮРИСТОМ
Другого дня опівдні перехожі могли побачити літнього пана, який із заклопотаним обличчям поспішав Цимбурко-вою вулицею до Праги. Минувши віадук і вокзал Масарика,
він щасливо уник автомобіля, що посягнув на його життя, послав на адресу шофера слова: “Шмаркач, бандит, не вмієш їздити?” і потюпав до площі Гавлічка. Той, хто випадково йшов би за ним, міг би чути гіркі й роздратовані слова:
- Хіба таке може бути? Ба ні, дівчинко, ще б інстанції!
Старий зупинився перед будинком з емальованою табличкою на дверях “Д-р юстиції Макс Начерадець, адвокат у кримінальних справах, 8-12, 2-5”.
На третьому поверсі він натиснув кнопку електричного дзвоника. У коридорі голосно задеренчало й почулися кроки. Двері відчинив чоловік, обличчя якого нагадувало роздерту канапу, з якої лізе клоччя. Борода в нього починалася від очей, які виглядали з-під велетенських брів, з вух стирчала чорна щетина, а чуприна спадала на брови.
Крізь гущавину продерлося запитання, що панові завгодно. Старий відповів, що його прізвище - Габаско і що пан доктор знає про нього. Хащі забурчали, що хай пан проходить далі, і покинули Емана-старшого в темній чекальні.
Там він побачив стару поважну таксу, яка згадувала у глибині шкіряного фотеля старі добрі часи. Собака підвів голову. Пану Габаскові здалося, що в зморшкуватій морді проступають риси самого доктора. Такса спробувала гавкнути, та звуки не змогли видобутися із зажирілої горлянки. Тоді пес захрипів, сплигнув з фотеля, наблизився до чужинця і обнюхав його черевики. Не знайшовши в їхньому запаху нічого підозрілого й вартого на увагу, собака позіхнув, підвів лапу, лизнув черево, потягся і пішов з чекальні.
Невдовзі відчинилися двері, і голос видатного адвоката, булькаючи, запросив відвідувача.
Пан Габаско, ледве присівши на стілець, заторохтів:
- Вона хоче впіймати мене на гарячому, я вже бачу, що нічого не вдію, чим же я завинив, що мене так переслідують?
Знаменитий юрист перервав його лемент і зажадав докладної інформації.
Старий почав докладно розповідати, витираючи спітніле чоло, як довго не могли зрівняти рахунок і як нарешті забили гол-відповідь з одинадцятиметрового штрафного” удару, який реалізував пан Гоєр. Як після цього вибухнула загальна радість, що охопила і його, і він обійцяв вдову, що стояла поруч.
- Заприсягаюся, пане докторе,-вимовив старий тремтячим голосом,- коли б тоді поруч зі мною стояла верба, то я обійняв би і вербу! І тому я обійняв пані Уголічкову, а вона тепер:
“Я твоя!.. Перед тридцятьма тисячами свідків,- каже,- на тридцять сьомій хвилині другого тайма… Я це доведу перед судом!..”
